Беручи участь у походах під час важких боїв проти переважаючих сил російської червоної армії, він забезпечував поповнення українського війська особовим складом….
Вогонь – єдиний вид зброї, який впродовж тисячоліть залишився по своїй суті незмінним. За допомогою полум’я досить успішно вирішувались бойові задачі, знищувались укріплення, кораблі, спалювались цілі міста, посіви й ліси. Сучасна зброя піхоти має безліч зразків, але за своєю бойовою ефективністю і психологічною дією на противника вогнемети різко виділяються серед іншої зброї. Ручні піхотні вогнемети (РПВ) використовують для ураження вогневих точок, укріплених будинків, бліндажів, легкоброньованої техніки і живої сили противника. Більшості пересічних громадян про існування такої специфічної зброї стало відомо після початку бойових дій на Сході України.
У червні 2016-го співробітники СБУ виявили сховище з вибухівкою і реактивними піхотними вогнеметами російського виробництва «Шмель». Схрон організували у насосній станції неподалік річки Сіверський Донець, підходи замінували. Наступного року з одного такого «Шмеля» в окупованому Донецьку знищили командира батальйону «Сомалі» Михайла Толстих «Гіві». Від кабінету сепаратиста залишились лише обгорілі стіни та перекриття.
Передвісники сучасних вогнеметів
У 1702 році німець Ланте запропонував машину для метання полум’я, побудовану за принципом пожежної помпи. Обслуга складалась з чотирьох осіб, які переносили механізм і запускали його в дію.
1775-го французький інженер Дюпре винайшов запалювальну суміш та апарат для її метання. Винахід показали королю Людовіку XVI. За його наказом винахід використали для відбиття нападів ворожих десантів із моря. Ефективність нової зброї була настільки високою, що король нажахався цим винаходом і заборонив його використовувати надалі, а всі папери та креслення знищили.
Масово вогнемети застосували у Першу світову війну. Німецький винахідник Фідлер у 1901 році створив ранцевий вогнемет, який без вагань прийняли на озброєння німецької армії. Тож уперше вогнемети «заговорили» на фронті 23 вересня 1914 року.
Солдати 16-го саперного батальйону під час штурму форту Камн-де-Ромен вели з них вогонь по амбразурам укріплень французької армії. Згодом вогнемети застосували і проти англійців. Один із очевидців першої великої вогнеметної атаки німців проти англійських військ 29 липня 1915-го розповідав, що англійців приголомшило небувале видовище – з боку німецьких окопів раптово вирвалися величезні язики полум’я і з шипінням та свистом хльоснули на англійців.
В обох випадках вогнемет викликав паніку серед ворожої піхоти, німці займали позиції противника з відносно невеликими втратами. Армії країн, що були у конфлікті по обидва боки, швидко оцінили новинку й негайно розробили і прийняли на озброєння своїх армій схожі зразки та почали формувати вогнеметні підрозділи. Згодом, вже під час війни, за неписаними правилами, окрім снайперів та корегувальників, у полон також не брали і вогнеметників.
Під час Другої світової всі армії, що брали в ній участь, застосовували як легкі (ранцеві), так і важкі (рухомі) вогнемети, в яких постріл вогняною сумішшю відбувався за рахунок стиснутого повітря або порохового заряду. Так, тільки армія США мала на озброєнні більше 40 тисяч вогнеметів різних типів та більше 9 млн. ручних запалювальних гранат.
Професія вогнеметник у ті часи була дуже небезпечною, адже для застосування такої зброї слід було з чималою залізякою за спиною дістатися якомога ближче до ворога. Але результати застосування вогнемета – надзвичайно ефективні.
Вогнемети добре зарекомендували себе у різних воєнних конфліктах і натепер є грізною зброєю, яку вдосконалюють.
Сучасні піхотні вогнемети
Україна – РПВ 16
Після військової агресії Росії Україна вимушено розробила власний 93-мм реактивний піхотний вогнемет.
Державний науково-дослідний інститут хімічних продуктів (м. Шостка) створив РПВ-16, який використовує термобаричні постріли РГТ-27С та РГТ-27С2 вагою 600 грамів. Після влучання в ціль виникає аерозольна хмара горючої суміші об’ємом 13 м3 і утворюється область підвищеного тиску. Температура горіння становить 2500 0С, що не дає шансів на виживання противнику, який зазнав прямого влучання. Потужність вибуху тотожна вибуху крупнокаліберного артилерійського снаряда.
Росія – «Шмель-М»
Російський одноразовий РПВ «Шмель-М». Випускають у трьох модифікаціях, які мають різні типи боєприпасів: об’ємно-детонуючі, запалювальні та димові. Об’ємно-детонуючий (термобаричний) боєприпас створює хмару до 40 метрів, після чого вона вибухає, виникає область підвищеного тиску, яка проникає в усі укриття. Вибух призводить до підвищення температури до 1000 0С, при цьому тиск збільшується до 260 атм. Запалювальні боєприпаси використовують для створення довготривалої пожежі. Димові боєприпаси застосовують для маскування підрозділів або прикриття переміщення вогнеметника з однієї позиції на іншу.
Вага «Шмеля-М» – 8,8 кг, прицільна дальність – 800 м, максимальна дальність ведення вогню 1700 метрів.
СПВ «Варна»
Струменевий одноразовий піхотний вогнемет «Варна», розробка Тульського заводу Приладобудування. Прийнятий на озброєння російської армії в 2005 році. Призначений для створення пожеж під час ведення бойових дій в приміщеннях та спорудах. Вага 8 кг, дальність пострілу 70-120 м.
США – М202АI Flash
Вогнемет багаторазового використання, має чотири стволи, маса порожнього 5,2 кг, спорядженого – 12 кг. Боєкомплект: запалювальні реактивні постріли М74 калібр 66 мм, кумулятивні гранати і гранати, споряджені сльозогінним газом. У розробці конструктори для зменшення ваги пускового пристрою використали пластмасу та скловолокно.
При влучанні гранати у заданий квадрат, завдяки запалювальній суміші, в радіусі 20 метрів все знищується. За бойовою ефективністю суміш, яку використовують в американських боєприпасах, значно перевершує напалм. Температура горіння досягає 1200 градусів.
Стандартний боєкомплект – три касети з 12 пострілів, перезарядка займає всього 36 секунд, ведення вогню можливе як одиночними пострілами, так і залпом з чотирьох гранат. Мінімальна відстань пострілу – 20 м, максимальна – 750 м. Обладнаний оптичним прицілом, що дозволяє вести прицільний вогонь на відстань до 200 м, а по площині до 730 м.
Широку популярність отримав завдяки використанню у фільмі «Коммандо» 1985 р. з Арнольдом Шварценеггером у головній ролі.
До сьогодні виробляється з 1969 року.
