СКІЛЬКИ КОШТУЄ ПІДГОТОВКА ПЕРШОКЛАСНОГО ЛЬОТЧИКА, ЧИ ВИСТАЧАЄ БОЙОВИХ ВЕРТОЛЬОТІВ, І ЧОМУ ЛЬОТЧИКИ НЕ СПІШАТЬ ВТІКАТИ В ЦИВІЛЬНІ КОМПАНІЇ, ПОПРИ СПОКУСЛИВІ ПРОПОЗИЦІЇ?
На ці та інші питання напередодні Дня Сухопутних військ журналісту АрміяInform відповів генерал-майор Ігор Яременко, начальник армійської авіації Сухопутних військ ЗС України.
Довідково:
Ігор Віталійович — льотчик-снайпер. Пілотів такого рівня в Україні одиниці. Кавалер ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, учасник миротворчих місій у Східній Славонії, Косові та ДР Конго…
«Цьогоріч вперше провели кілька льотно-тактичних навчань вночі та в окулярах нічного бачення»
— З якими результатами армійська авіація завершує 2019-й рік? Адже плани перед собою ставили досить амбітні. Усе вдалось?
– Маємо серйозні показники в годинах нальоту – до пів сотні на льотчика! Для того, аби вертолітники Мі-24 частіше літали, перевчили їх на інші типи гвинтокрилів. Справа в тому, що проблема з «двадцять четвірками» досі не вирішена, лопаті виготовляють лише в Росії… Аби не втрачати льотні навички, пілоти літають на Мі-8 та Мі-2. Цьогоріч вперше провели кілька льотно-тактичних навчань вночі та в окулярах нічного бачення. Це дуже серйозний крок. Льотчики і фізично, і психологічно готуються воювати. Нині всі наші бригади тренуються вночі. Уперше пошуково-рятувальні служби і вдень і вночі висаджувались на Говерлу, активно готувались у морі. Також ми брали участь у всіх міжнародних навчаннях – «Rapid Trident», «Sea Breeze»… І, звісно ж, виконуємо завдання в районі ООС.
Скажу по правді, весь особовий склад дещо «підкосила» катастрофа у Бродах, насамперед морально – ми втратили не просто бойового офіцера, а командира бригади. Бувають і важкі хвилини в житті військових, але мусимо це пережити і боронити країну далі, бо хто, як не ми.
«Керованими ракетами з Мі-24 стріляють вже п’ятикурсники»
— Цьогоріч до бригади прийшли молоді льотчики, які вступали до вишу у 2014-му році. Фактично під час їхніх вступних іспитів почали збивати наші борти…
— Це надзвичайно вмотивовані люди, які навіть мене, ще того скептика, дивують, саме за ними – майбутнє авіації. Ми внесли чимало коректив у програму підготовки авіаторів після втрат 2014–2015 років. Цього року курсанти 5-го курсу, що нині вже прийшли лейтенантами, вперше на полігонах відстрілялись керованими ракетами з вертольотів Мі-24. Тобто курсанти прийшли в частини вже готовими фахівцями. У подальшому не збавлятимемо обертів. Важливим завданням, окрім постійного підвищення рівня льотної підготовки, є також вивчення англійської мови. Наразі проблема є досить гострою, адже державних програм на всіх не вистачає, та й неможливо всіх одразу на курси відправити. Ймовірно, що будемо наймати викладачів. Без хорошого рівня англійської мови ми не можемо говорити про сумісність з НАТО. Якщо раніше перекладачами в місії ООН часто їздили піхотинці після певного відбору, то нині я наполягаю на тому, аби це був молодий льотний склад. Це дасть змогу одночасно і мову підтягнути, і політати. Але для цього вже має бути непоганий рівень мови. Без знання ж мов потрапити в місії буде проблематично. Тож закордонні відрядження є свого роду стимулом.
— Ціна підготовки льотчика першого класу – близько мільйона доларів. Це п’ять років навчання, плюс витрати на льотну підготовку впродовж багатьох років…. Наразі не виникає проблем із пальним?
— Останнім часом немає такої проблеми. Восени, під час льотно-методичного збору, близько 80-ти льотчиків підвищили свою класну кваліфікацію. Такий показник – дійсно вагомий. До того ж ми говоримо лише про осінь, подібні збори були і навесні. Навіть лейтенанти попереднього року випуску цьогоріч практично стовідсотково отримали третій клас, відлітавши встановлену норму.
«Іноземці пропонують зарплати від 200 тисяч. У нас льотчики отримують 20-30 тисяч. Однак більшість залишаються служити»
– Ні для кого не секрет, що в приватних компаніях українським військовим льотчикам пропонують зарплату в кілька сотень тисяч гривень. Наскільки гостро стоїть проблема плинності кадрів?
– Приватні авіакомпанії дійсно ганяються за нашими льотчиками та інженерами. Їх можна зрозуміти. Наші авіатори – це фахівці з колосальним бойовим досвідом. Такого спеціаліста не випустить жодна цивільна льотна академія. Вони пропонують зарплати від 200 тисяч. У нас же льотчики отримують 20-30 тисяч. Майже вдесятеро менше. Однак вмотивованість у наших людей – висока. Тож, незважаючи на матеріальні інтереси, більшість залишаються служити. Чимало льотчиків, які звільнились до війни в 2014–2015-х роках, прийшли по мобілізації і знову підписали контракти… Цього року в червні кілька таких льотчиків звільнились у віці 60 років, а ще в травні – літали!
– Колись Ви сказали, що десять льотчиків війну не виграють… Тож скільки підготовлених фахівців нам потрібно?
– Багато льотчиків не буває. Кожен на вагу золота. Однак, для успішного виконання завдань, нам потрібна ще й новіша техніка, озброєння і, звісно, добре підготовлений льотний склад… Та я реаліст і дуже сподіваюсь, що ми таки протягнемо ідею створення резервного складу льотчиків, аби, у разі потреби, у короткий термін поставити до строю дійсно підготовлених фахівців.
«У планах – придбання вертольотів у США. Є також ідея збудувати український вертоліт «Отаман»
– Щодо техніки… Чи вистачає нині бойових машин? Адже, як зазначили, з Мі-24 є проблема… Та й не можна не пригадати сумну статистику: під час бойових дій на Донбасі було втрачено понад десять гелікоптерів.
— Не буду оприлюднювати цифри, та у 2014-му літала лише четверта частина всіх наявних в Україні бортів. Тепер у строю близько вісімдесяти відсотків машин. Навіть враховуючи втрати техніки, ми вийшли на досить непоганий рівень. Багато техніки було не просто відремонтовано, а й модернізовано. Залишається невирішеною проблема з «двадцять четвірками», з Мі-8 та Мі-2 – жодних проблем немає. Також є в планах придбання вертольотів у США. Є ідея збудувати український вертоліт «Отаман».
«За пів року льотчик «привозить» із Африки 150-200 годин нальоту. В Україні такий наліт здобувається за 4-5 років»
– Нещодавно розпочалась ротація українського миротворчого контингенту в Конго. Яке ваше особисте ставлення до участі наших ветролітників у місіях ООН?
– По-перше, за пів року льотчик «привозить» з Африки 150-200 годин нальоту. В Україні такий наліт здобувається за 4-5 років. По-друге, це досвід польотів в екстремальних умовах, де техніка себе зовсім інакше поводить. Щоб пілотувати в Африці, треба досконало знати техніку, максимально прискіпливо робити всі розрахунки, розуміти, за якої температури та на яку гору можна сідати. У майбутньому це дає велику впевненість у собі. До того ж це шалена практика не лише для льотчиків, а й для інженерів. Вони працюють у режимі non-stop, аби техніка завжди була готовою до польотів. А ми відправляємо туди як досвідчених фахівців, так і тих, хто лише вчиться. По-третє, за це платять нашій державі кошти. За роботу чотирьох Мі-24 Україна щомісяця отримує близько мільйона доларів. Та й кожен наш фахівець отримує чи не єдину можливістю заробити на власне житло. А ще, професійна робота наших військових льотчиків – це вагомий внесок до міжнародного іміджу України. Коли наші люди зустрічаються в Африці з представниками інших континентів, вони доносять інформацію про війну, про Росію… Африка психологічно готує до справжньої війни…
«Без наших вертольотів не відбувається жодна бойова операція в Конго»
– Як оцінюють роботу українських вертолітників іноземні колеги?
– Наших фахівців дуже поважають у всьому світі. Без наших вертольотів не відбувається жодна бойова операція в Конго, ні супроводи, ні гуманітарні проєкти… Наші льотчики ніколи не ховаються від роботи, у нас немає боягузів, і за це нас цінують. Авіація — це дійсно дорого, та разом із тим дуже ефективно. Бойові дії на Донбасі продемонстрували необхідність наявності серйозного ударного компоненту, сучасних передових технологій. На щастя, у нашому оборонному відомстві розуміють, що без інвестування в галузь прогресу не буде…
– Яку бригаду армійської авіації вважаєте найкращою?
– Загалом, я за здорову конкуренцію, а не за те, аби всіх завжди лише хвалити. На даний момент 12-та бригада за рівнем підготовки та можливостями – на пів кроку попереду, у порівнянні з іншими. Але повторюсь, лише на півкроку…
– Цього року зроблено багато. Плани на наступний рік не менш амбітні?
– У планах – подальше нарощування спроможностей. Якщо цього року провели два льотно-тактичні навчання вночі та з окулярами нічного бачення, то наступного року їх буде значно більше. І курсантів буде більше, і готувати їх будемо ще інтенсивніше. Ставку робимо на взаємодію з усіма родами військ та на універсальність льотчиків. Наше завдання: кожна бригада має ефективно воювати на будь-якій ділянці держави, чи то над морем, чи то над горами…
– Не шкодуєте, що погодились обійняти таку відповідальну і непросту посаду?
— Ні. Щоправда, нині я радше кризовий менеджер, аніж льотчик…
