Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 20 грудня 2024 року Президент України присвоїв 65 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…
Світлана Куриленко пішла до війська, де служать чоловік і син
Сьогодні в українському суспільстві все частіше обговорюють тему гендерної рівності. Торік спеціальний представник Генерального секретаря НАТО з питань «Жінки. Мир. Безпека» Клер Хатчінсон заявила про готовність допомогти Україні у просуванні питання гендерної рівності, зокрема у силових структурах. З огляду на це кореспондент АрміїInform познайомився зі Світланою Куриленко — молодшим сержантом, командиром обчислювального відділення бригадної артилерійської групи окремої мотопіхотної бригади ЗСУ. З пані Світланою говорили про жінок у війську та їхню мотивацію.
Коли мамі сказала, що йду до війська, у неї був ступор
— Я хотіла захищати Батьківщину, хотіла, щоб наш ворог не пройшов далі. Це було моє шалене бажання і я домоглася цього… В моїй бригаді вмотивовані люди. Підтримають завжди. Коли прийшла до війська, то була єдиною жінкою в підрозділі і ніколи не відчувала якихось утисків. Хлопці зажди допомагали мені. І я, звичайно, тягнулася за ними, щоб відповідати потрібному рівню, — розповідає Світлана.
За словами жінки, її чоловік не хотів, щоб вона йшла до війська. Але побачив, що дружина наполягає на своєму.
— Тому забрав до себе в бригаду. Син у мене теж служить і він якось спокійно відреагував. А донька переживала… Матері про своє рішення я сказала так: «Мамо, сприймай, як хочеш, але я вже вирішила: йду до армії!» У мами відразу — ступор. Ніч вона не спала. Зранку питає: «Це тебе Вова (чоловік. — Авт.) примусив?» Я кажу, що ніхто мене не змушував, що це я Вову змусила, щоб він мене до себе забрав. Тепер мама вже спокійно до цього ставиться.
Молодший сержант стверджує, що у війську головне — мотивація.
— От я раніше працювала у музичній школі секретарем. Була геть далекою від армії, від артилерії зокрема. Але прийшла до своєї бригади, і мене навчили. Бо якщо маєш бажання, то всього зможеш досягнути…
Дівчата, якщо вирішили йти в армію — йдіть! Можливо, долю тут свою зустрінете
Світлана служить майже два роки. Хоче залишатися в армії, доки вистачатиме сил.
— Спочатку переживала, що не впораюся. Бо я гуманітарій, а тут маю справу з точними науками, це ж артилерія. Але потихеньку навчилася. Командир мені допоміг. І нині вже кілька людей я навчила тому, що знаю. Не скажу, що я ас, але дещо вже вмію… Дуже задоволена службою, задоволена колективом. Ніхто мені в підрозділі жодного разу не сказав: іди сама думай. Навпаки, зажди казали: якщо не зрозумієш, допоможемо. Якщо щось не розуміла, то й домашні завдання мені давали.
Наостанок запитуємо у пані Світлани, щоб вона сказала жінкам, які вагаються, чи йти до армії.
— Я не відмовляю і не закликаю. Якщо жінка хоче в армію, то не вагайтесь. Інша справа, коли дівчата приходять в армію, і у них дітки маленькі, в цій ситуації вважаю, що така мама повинна бути з дитиною. Але якщо жінка незаміжня, без дітей, або є можливість залишати дитину бабусям, то чом би й ні. Жінці в армії є де себе застосувати, посад жіночих дуже багато, потрібно тільки бажання. Тут завжди допоможуть, відправлять і на фахові курси, і на курси лідерства… Дівчата, нічого не бійтеся. Якщо вирішили йти в армію — йдіть! Можливо, долю тут свою зустрінете.
Фото – Дмитра Юрченка
