Запорукою спроможності оперативно обмінюватися тактичною інформацією для обох винищувачів стало використання системи зв’язку Link 16, яку інколи умовно називають «військовий Wi-Fi»…
Світлана Куриленко пішла до війська, де служать чоловік і син
Сьогодні в українському суспільстві все частіше обговорюють тему гендерної рівності. Торік спеціальний представник Генерального секретаря НАТО з питань «Жінки. Мир. Безпека» Клер Хатчінсон заявила про готовність допомогти Україні у просуванні питання гендерної рівності, зокрема у силових структурах. З огляду на це кореспондент АрміїInform познайомився зі Світланою Куриленко — молодшим сержантом, командиром обчислювального відділення бригадної артилерійської групи окремої мотопіхотної бригади ЗСУ. З пані Світланою говорили про жінок у війську та їхню мотивацію.
Коли мамі сказала, що йду до війська, у неї був ступор
— Я хотіла захищати Батьківщину, хотіла, щоб наш ворог не пройшов далі. Це було моє шалене бажання і я домоглася цього… В моїй бригаді вмотивовані люди. Підтримають завжди. Коли прийшла до війська, то була єдиною жінкою в підрозділі і ніколи не відчувала якихось утисків. Хлопці зажди допомагали мені. І я, звичайно, тягнулася за ними, щоб відповідати потрібному рівню, — розповідає Світлана.
За словами жінки, її чоловік не хотів, щоб вона йшла до війська. Але побачив, що дружина наполягає на своєму.
— Тому забрав до себе в бригаду. Син у мене теж служить і він якось спокійно відреагував. А донька переживала… Матері про своє рішення я сказала так: «Мамо, сприймай, як хочеш, але я вже вирішила: йду до армії!» У мами відразу — ступор. Ніч вона не спала. Зранку питає: «Це тебе Вова (чоловік. — Авт.) примусив?» Я кажу, що ніхто мене не змушував, що це я Вову змусила, щоб він мене до себе забрав. Тепер мама вже спокійно до цього ставиться.
Молодший сержант стверджує, що у війську головне — мотивація.
— От я раніше працювала у музичній школі секретарем. Була геть далекою від армії, від артилерії зокрема. Але прийшла до своєї бригади, і мене навчили. Бо якщо маєш бажання, то всього зможеш досягнути…
Дівчата, якщо вирішили йти в армію — йдіть! Можливо, долю тут свою зустрінете
Світлана служить майже два роки. Хоче залишатися в армії, доки вистачатиме сил.
— Спочатку переживала, що не впораюся. Бо я гуманітарій, а тут маю справу з точними науками, це ж артилерія. Але потихеньку навчилася. Командир мені допоміг. І нині вже кілька людей я навчила тому, що знаю. Не скажу, що я ас, але дещо вже вмію… Дуже задоволена службою, задоволена колективом. Ніхто мені в підрозділі жодного разу не сказав: іди сама думай. Навпаки, зажди казали: якщо не зрозумієш, допоможемо. Якщо щось не розуміла, то й домашні завдання мені давали.
Наостанок запитуємо у пані Світлани, щоб вона сказала жінкам, які вагаються, чи йти до армії.
— Я не відмовляю і не закликаю. Якщо жінка хоче в армію, то не вагайтесь. Інша справа, коли дівчата приходять в армію, і у них дітки маленькі, в цій ситуації вважаю, що така мама повинна бути з дитиною. Але якщо жінка незаміжня, без дітей, або є можливість залишати дитину бабусям, то чом би й ні. Жінці в армії є де себе застосувати, посад жіночих дуже багато, потрібно тільки бажання. Тут завжди допоможуть, відправлять і на фахові курси, і на курси лідерства… Дівчата, нічого не бійтеся. Якщо вирішили йти в армію — йдіть! Можливо, долю тут свою зустрінете.
Фото – Дмитра Юрченка
