Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Сьогодні, 23 листопада, у нашій державі відзначають День пам’яті жертв Голодомору — мільйонів загиблих унаслідок штучного голоду українців, — влаштованого сталінським режимом у 1932-1933 роках. Щороку в останню суботу листопада українці по всьому світу традиційно запалюють на підвіконнях домівок Свічу Пам’яті за безневинними жертвами репресивної системи тоталітарних кремлівських вождів…
Голодомор, що став національною катастрофою, мав на меті знищити українську націю. У 1932-1933 роках вимирали цілі села, родини, живі й ненароджені. У пікові місяці Голодомору щохвилини помирало понад 20 осіб. Цей акт масового винищення людей підірвав генофонд нашої нації, а свідчення про нього міцно закріпилися у генетичній пам’яті кожного.
Науковцям Інституту демографії вдалося охопити максимум документів з російських архівів, зокрема дані про смертність по всіх районах УРСР і міграцію з 1926-го по 1936-й роки. Найсуворіший голод і найбільша кількість загиблих тоді були на теренах сучасних Київської, Полтавської та Черкаської областей.
Загалом, за підрахунками українських демографів, від Голодомору загинули 3,9 млн осіб. Зокрема: 1932 року— близько 250 тис. людей, 1933 — 3,53 млн і 1934 — близько 160 тис. Ще — 0,6 млн ненароджених. Ці дані смертності підтвердила й слідча комісія щодо причин і наслідків Голодомору.
Тему Голодомору табуювали десятиліттями. Поки існував комуністичний режим, навіть говорити про цей голод суворо забороняли. Лише 28 листопада 2006-го парламент ухвалив закон «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні», згідно з яким цю трагедію визнано геноцидом нашого народу.
Давньогрецький філософ Сенека називав історію «примхливою дівкою, яка часто приховує од людей правду». Проте історія все ж донесла до нас сотні, тисячі свідчень про найстрашніший, найкривавіший за наслідками злочин минулого століття. Адже такий жах утаїти просто неможливо.
