Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Струнка постава, енергійна хода і вольове обличчя. Про таких кажуть: природжений воїн! Знайомтесь ‒ командир аеромобільного взводу з позивним «Білий», кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня. На охопленому війною Донбасі двічі обороняв Донецький аеропорт, урятував життя побратиму та утримав стратегічно важливу позицію для наших підрозділів, був поранений та знов повернувся на фронт. Став офіцером.
ДОНЕЦЬКИЙ АЕРОПОРТ. ЖИТТЯ ПІД КУЛЯМИ
Строкову хлопець відслужив у 2011 році. Здобув вищу освіту в університеті, працював, а потім уклав контракт й став військовослужбовцем окремої аеромобільної бригади ЗС України. А коли почалася антитерористична операція на сході, українські десантники першими стали на захист Батьківщини, били ворога, звільняли українські міста.
29 жовтня 2014 року — особливо пам’ятна для «Білого» дата. Того дня його підрозділ увійшов до Донецького аеропорту — найгарячішої точки АТО. Усі хлопці — добровольці. Агресор щодня висував українцям ультиматум: або вони залишать летовище, або загинуть. Наші бійці вибрали бій. Не минало жодного дня без ворожих атак та російської важкої артилерії…
Перший танковий обстріл… Перший ворожий наступ… Ті спогади український захисник пам’ятатиме вічно… Тоді одразу згоріло кілька наших бронемашин. Російські війська і найманці намагалися узяти десантників «на переляк». Втім, вони не здалися. Відділення «Білого» у складі шести чоловік тримало оборону в підвальних приміщеннях нового терміналу. Над ними знаходилися наші спецпризначенці. Сунули ворожі танки і штурмувала піхота. Із вікон кількаповерхового паркінгу, що розміщувався поряд із терміналом, безперервний вогонь вели снайпери й гранатометники. Окупанти «працювали» то «двійками», то «трійками». Накази віддавали кадрові російські офіцери…
— Вогонь не вщухав. Тряслися стіни. Обстановка нагадувала пекло. Ворог підходив все ближче. Наш гранатометник зазнав поранення. Через кілька хвилин знову «трьохсотий», в іншого — контузія. Хлопців евакуювали, нас залишилося троє. Піт заливав очі. Дим не дозволяв вільно дихати. Ми чули, як бойовики заходили у будівлі, а під їхніми ногами тріскотіло розбите скло, — морщить чоло «Білий». — Одного бійця відправив за підкріпленням, а сам із побратимом-кулеметником Іваном Лапіним із-за заздалегідь підготовленого укриття протистояли ворогові. На жаль, Іван «піймав» кулю у стегно, а в мене від інтенсивної стрільби вийшов із ладу автомат. В ту мить я витягнув із того трилеру в безпечне місце пораненого товариша й передав медику. Незадовго підійшли резерви…
Двадцять українських бійців під командуванням «Білого» знову вступили у вогневе зіткнення й витіснили із терміналу оскаженілих і зухвалих бойовиків. Зчепивши зуби, наша «крилата піхота» уже вміла добре воювати і ворог це відчув на власній шкурі. Будівля знову опинилася під контролем наших армійців.
ПІСЛЯ ПОРАНЕННЯ ПРОДОВЖИВ СЛУЖБУ
У другу ротацію «Білий» знову добровільно їде боронити летовище. Його вибір залишатися під кулями був свідомий і дуже небезпечний. Молодому воїну командири не відмовили, адже він знав тамтешню місцевість і знав, як діяти в складних ситуаціях. Десантники ведуть жорстокі бої з терористами за диспетчерську вежу. Реальна загроза існувала завжди, бо невідомо, що може прилетіти з ворожого боку. На жаль, в одному протистоянні «Білий» зазнав поранення. Він знаходився на спостережному посту. Раптом поблизу розірвалася граната й осколки пошкодили десантнику нижні кінцівки. Далі була евакуація й лікування у військовому шпиталі. Коли одужав і загоїлися рани, він знову повернувся до строю. Воював у Водяному, що неподалік окупованого Донецька.
— У 2015-му вирішив продовжити військову кар’єру. Розумів: війна за рідну землю та Україну ще не завершилася нашою перемогою. Я мав вищу освіту. Тому командири запропонували пройти курси «молодших лейтенантів» або вступити одразу на другий курс Військової академії в Одесі. Я обрав навчання й приміряв офіцерські погони, — усміхається чоловік.
«КОЛИ ВОРОГ ПРИХОДИТЬ НА ТВОЮ ЗЕМЛЮ — ТИ ПРИЙМАЄШ БІЙ…»
Сьогодні лейтенант «Білий» продовжує гідно служити Україні. Успішно керує аеромобільним взводом у бригаді Десантно-штурмових військ. Вже кілька місяців виконує обов’язки ротного в районі операції Об’єднаних сил. Попри молодий вік, він змужнілий, зосереджений, сильний тілом і духом командир, який ніколи не ховається за спини підлеглих.
…Усі вони беззаперечно вірять у перемогу над агресором, як і їхній командир: «Коли ворог приходить на твою землю — ти приймаєш цей бій. Навіть коли сили нерівні — ти переможеш! Вистоїш!»
