Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
У морській піхоті старший матрос Ігор із позивним «Заєць» другий рік. Спочатку служив у морській авіації. Але після першої ротації в район АТО у 2016-2017 роках вирішив перевестися у морську піхоту. Каже, що не зміг дивитися, як хлопці воюють, а він відсиджується в тилу, побіля телевізора.
Про війну Ігор намагається багато не розповідати. Лиш зазначає, що тільки тут, у шанцях, вибудовується справжній військовий колектив.
— На передовій ми розуміємо один одного без зайвих слів, їмо з одного казана, разом воюємо і щодня працюємо над поліпшенням наших позицій, — розповідає Іван.
А ще морпіхи, які боронять Приазов’я, намагаються й в окопах знайти час для улюблених видів спорту.
— Вправляємося фізичним гартом тільки тоді, коли не турбує вогнем ворог. У нас є штанги, гирі, атлетична стінка. Щось купили, а дещо змайстрували самотужки, — говорить Іван. — Лише кросом займатися ніяк не вдається: надто часто у нас тут обстріли.
У Миколаєві на Івана чекає дружина Валентина, відома у місті волонтерка. Нині вона вагітна, і пара чекає на дитинку приблизно під Новий рік. Проте Іван переконаний: поки триває війна, він зробить усе, щоб ворог навіть і не думав сунутися у глиб наших мирних теренів.
