Наш кореспондент поспілкувався з інструктором одного з підрозділів, де навчають операторів наземних роботизованих комплексів. Він людина скромна, тому представляється коротко…
До цього не звикнути ніколи… Вже тисячі разів «Плине кача» розривала тишу своєю неголосною, проте невимовно болісною мелодією в різних куточках України. Сьогодні вона лунала на Вінниччині. У великому мальовничому подільському селі Бохоники у повітрі висів суцільний біль, атмосфера була буквально наелектризована ним…
Учора пізно ввечері з Маріуполя привезли тіло загиблого бійця старшого солдата Андрія Проценка. В ніч з 1 на 2 вересня його вразила куля російського снайпера, і врятувати хлопця не вдалося, дорогою до лікарні він помер.
У сутінках на Гніванському шосе та у рідних Бохониках на загиблого Героя чекало не тільки все його село, а й більша частина сусіднього Агрономічного. Сотні й сотні земляків стояли навколішках обабіч дороги з квітами й запаленими лампадками.
Прощання з воїном розпочалося біля батьківської хати. Над подвір’ям майорить синьо-жовте знамено, все довкілля — у різнобарв’ї квітів, які несуть загиблому Героєві. Вулиця вже повна людей, а з пагорба все спускаються й спускаються односельці, однокласники, друзі та просто знайомі. Дуже багато військових і з окремої радіолокаційної роти радіотехнічної бригади Повітряних Сил, до якої прийшов служити за контрактом Андрій ще з перших днів війни, і з частин Вінницького гарнізону, і з Командування Повітряних Сил, і з підрозділу, в складі якого він воював та загинув.
– Воював Андрій, я не побоюся сказати цього слова, героїчно, — ховаючи непрохану сльозу, говорить заступник комбата капітан Євген. – Він був надійним товаришем і справжнім воїном…
Проводити в останню путь побратима приїхали чимало бійців із передової на чолі з заступником командира бригади, до якої був відряджений старший солдат Андрій Проценко. В очах усіх – невимовний біль, а в словах – лише добрі й теплі спогади про бойового друга.
Після церковної панахиди в сільському храмі, яку провів настоятель церкви військовий капелан отець Віктор Чверкун, біля сільського клубу пройшла громадянська панахида. Близько тисячі людей прощалися у цю мить з Андрієм.
– Андрійко був доброю та спокійною дитиною, – ледь стримуючи сльози, згадує директорка Бохоницької середньої загальноосвітньої школи Галина Пащенко. – Він пішов захищати територіальну цілісність нашої країни простим молодим хлопцем, а повернувся Героєм. На жаль, посмертно…
Багато добрих слів на адресу загиблого земляка лунало сьогодні у Бохониках, багато сліз виплакали його батьки та сестра, численні друзі та односельці… Кілька кілометрів до кладовища труну з його тілом бійці частини Повітряних Сил несли на руках, змінюючи один одного, а багатосотенна юрба військових і цивільних подолян колоною, що розтяглася мало не на кілометр, ішла за тілом Героя. Військовий оркестр, підрозділ почесної варти та салютна група – загиблого вояка поховали з усіма належними військовими почестями. І кожен, хто залишав сільський цвинтар, ніс у своїй душі біль за всіх загиблих захисників України. Андрій Проценко трохи менше ніж місяць не дожив до свого 25-річчя…
