Упродовж цього періоду новобранець проходить не лише фізичне тренування, а й внутрішнє становлення — вчиться діяти в колективі, працювати під тиском, приймати відповідальність і мислити як воїн….
Ольга Харлан: «Хороший учитель, як і тренер, це не той, хто гладить по голівці, а той, хто змушує працювати понад силу, – лише тоді можливий гарний результат»
У перший день нового навчального року до пресцентру Інформаційного агентства АрміяІnform завітала 6-разова чемпіонка світу, 8-разова чемпіонка Європи з фехтування Ольга Харлан. Вона розкрила секрети свого навчання у школі та розповіла, який предмет був її найулюбленішим.
— Я навчалася у двох школах: до восьмого класу у звичайній загальноосвітній, потім пішла до спеціалізованої спортивної школи-інтернату. В звичайній школі навчатися було трохи важкувато, бо вже з п’ятого класу я почала займатися спортом.
— Зазвичай діти не дуже полюбляють ходити до школи, особливо після літа. Як у вас було з цим, пригадуєте?
— Я завжди з нетерпінням чекала першого вересня, тому що хотілося розпочати нові зошити, новий щоденник, розгорнути нові підручники. Адже спочатку все таке гарне і свіже. Наприкінці року, звісно, щоденник уже не був таким красивим, тому більше любила початок навчання.
— В одинадцятому класі ви вже були достатньо успішною спортсменкою, часто виїздили за кордон. Як було з навчанням?
— Коли я не ходила в школу — навчалася заочно. Скажу відверто, я ніколи не ганялася за оцінками і не була відмінницею. Для мене головне — знати предмет. Я навчалася добре, швидко все запам’ятовувала. Найбільше любила фізику, геометрію, історію. Гадаю, що вся справа передусім у вчителях. Саме вони формують нашу любов до предмета чи навпаки.
— Нині до школи іноді заходите?
— Ні. Рідко буваю в рідному місті (Миколаїв. – Авт.). Я більше пам’ятаю спортивну школу, мені здається, мене були б раді там бачити. Хотілося б зайти туди, звісно. На жаль, більшість викладачів, які мене навчали, там уже не працюють, однак гадаю, найулюбленіша моя вчителька — Валентина Яківна — досі є (усміхається). Вона в нас хімію викладала. Ми її боялися страшенно. Це той учитель, який стояв на дверях і перевіряв домашню роботу, забирав телефони. Проте на її заняттях було дуже цікаво, всі ми добре знали предмет. За це ми її поважали і були вдячні. Адже хороший учитель, як і тренер, це не той, хто постійно гладить по голівці, а той, хто змушує працювати навіть понад силу, — лише тоді можливий результат.
— Щодо тренера. Минулої п’ятниці разом із вами нагороджували й вашого тренера. У вашій колекції медалей ця — 11-та («найкращий спортсмен місяця»), а яка у нього?
— Цього разу так збіглося, що нагороду здобув саме той тренер, який тренував мене, коли я прийшла у спортивну школу-інтернат. Він був зі мною з першого дня в спортивній школі, коли починався кадетський вік, юніорський вік, пізніше на зборах саме він завжди готував мене до змагань. Потім у мене були інші тренери, які також багато чого мене навчили, і заслужено отримували відзнаки разом зі мною. У Юрія Валерійовича Марченко це — дебют. Тому радість подвійна, адже він стільки років зі мною.
