Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Інколи можна почути, що незалежність нам надто легко дісталася, мовляв, її проголосили у парламентській залі, а не здобули в кровопролитних боях. На перший погляд здається, що так і є. Але…
Історія України – це історія багатовікового перебування українців у ярмі іноземних поневолювачів. Чужинці захоплювали і продавали наших предків на невільницьких ринках, руйнували наші святині, вирішували за нас, якою мовою нам спілкуватися, що нам читати. Найкращих синів і доньок, які намагалися боротись проти окупантів, запроторювали до в’язниць, а то й просто знищували…
Нація нескорених
Хто порахує втрати, яких український народ зазнав у війнах за чужі інтереси? А скількох українців виморили голодною смертю під час штучно влаштованих більшовицьким режимом голодоморів? А чи всі ми знаємо, де обірвався земний шлях наших батьків, дідів і прадідів, яких чекісти забирали посеред ночі як «ворогів народу»?
Інколи можна почути, що ми надто терпляча нація, але згадаймо часи Хмельниччини, козацькі походи на «чайках» до турецьких фортець, коли українці, демонструючи мужність, неабияку винахідливість, не лише визволяли невільників, а й поверталися додому з чималими трофеями.
Згадаймо Петра Сагайдачного й Івана Богуна, багатьох інших козацьких ватажків, які піднімали народ на боротьбу за волю. А також героїв Крут і повстанців Холодного Яру, які, розуміючи свою приреченість, чинили ворогам відчайдушний опір.
– Волелюбність – одна з ключових ментальних рис українців, – вважає голова Українського інституту національної пам’яті України Володимир В’ятрович. – Особливо ці прагнення загострилися у ХХ столітті, яке стало століттям українського визвольного руху. Потім був революційний 1917-й, коли почалася Українська революція, вилившись у створення Української Народної Республіки. 1918-го постала Західноукраїнська Народна Республіка, згодом відбувся Акт злуки цих двох держав. На жаль, у тих геополітичних умовах державність довго не протрималася.
Так, серед тодішніх українських політиків існували певні розбіжності щодо розбудови молодої держави, вистачало і зовнішніх недругів. Але нашу незалежність втопили в крові насамперед російські більшовики: вони, як і ненависний їм російський царат, теж не мислили існування Російської імперії без України. З ліквідацією УНР почався чорний період в українській історії, що тривав понад 70 років. Але й тоді українці не змирилися зі своїм тяжким становищем. Наприклад, вірні сини України на чолі з Євгеном Коновальцем створили Українську військову організацію, яка згодом трансформувалася в Організацію українських націоналістів. Саме під її егідою і утворилася Українська повстанська армія, вояки якої воювали на два фронти – і проти комуністичного режиму, і проти нацистського. Після того, як гітлерівська Німеччина була розгромлена, вони продовжували боротись з радянською владою аж до 60-х років ХХ століття…
Головнокомандувач УПА Роман Шухевич, за спогадами сучасників, незадовго до своєї загибелі сказав: «Нам не судилося пожити у власній вільній державі, а ось наші онуки, а можливо, і діти, її матимуть. Обов’язково. Заради цього і життя не шкода…»
«Хтось повинен був зупинити цю орду…»
Через 73 роки після того, як російські більшовики втопили в крові Українську Народну Республіку, на політичній карті світу знову постала незалежна Українська держава. Але онукам і правнукам тих, хто знищив УНР, вона теж муляла очі. Аж 23 роки. І навесні 2014-го вони пішли на нас війною – підступно і цинічно. У Кремлі сподівалися на швидке просування «русского миру». Але вже за кілька місяців його рух загальмувався, а незабаром і взагалі зупинився: ставши на захист рідної землі, за зброю взялися нащадки козаків Богуна і Сагайдачного, холодноярців і вояків УПА. Це переважно пересічні українські хлопці. Більшість із них не вважають себе героями. Навіть ті, хто самостійно, не чекаючи повістки, прийшов до військового комісаріату і попросив призвати в армію.
– Треба ж комусь було зупинити Путіна і його орду, допоки вони не прийшли у кожне українське місто і село, – кажуть українські воїни.
Держслужбовці, робітники, вантажники, вчителі, фермери… Усі вони різні. І, можливо, ніколи б не зустрілися в цьому житті, не одягли б однострій, не спали б в одному бліндажі, не їли б з одного казанка, не стали б побратимами, якщо б не поклик Батьківщини, над якою нависла біда. Вони залишили свої сім’ї та справи. Вони єдині у своєму прагненні захистити Україну…
Рідну землю боронять і західняки, і східняки
Ще 2003 року – під час подій навколо острова Тузла, коли росіяни намагалися його захопити, – їхня преса здійняла істерику. В яких лише гріхах не звинувачували російські політики – устами журналістів – Україну! При цьому запевняли, що «в разі виникнення конфлікту жителі східних регіонів ніколи й нізащо не захищатимуть свою країну». Та мине 10 років і вони переконаються у протилежному.
Усіх оборонців землі української, різних за віком, політичними уподобаннями, професіями та соціальним станом, об’єднала любов до Батьківщини. Словом, за особовим складом військових підрозділів та добровольчих батальйонів, можна вивчати географію країни. Абсолютна більшість до війська прийшли свідомо, а не через страх бути покараними за ухилення. З відвертих розмов з тими ж донеччанами відомо, що вони, маючи родичів на окупованих територіях, могли і там сховатись. Але не зробили цього!..
***
Господар Кремля та його оточення не мислять майбутнього Росії без України. Тому, зрозумівши, після Революції гідності, що вона віддаляється од російських «берегів», пішли на нас війною. Якось під час зустрічі з американським президентом Джорджем Бушем Путін заявив, що Росія свого часу подарувала Україні значну частину своєї території!
Якщо хтось і комусь допоміг «прирости територіями», то це українці, котрі впродовж століть змушені були воювати за інтереси Російської імперії. Лише під час Другої світової війни наші батьки й діди посприяли тому, щоб до Росії відійшли німецький Кеніґсберґ, японські острови, через що, до речі, між Росією і Японією досі немає мирного договору. Адже вони зробили величезний внесок у розгром нацистської Німеччини, в результаті чого ці території відійшли СРСР, спадкоємцем якого і є Російська Федерація.
У народі кажуть: «Не рий сусідові яму, а то він використає її як окоп». Російські можновладці дуже довго рили для українців яму. Протягом століть. А сьогодні вона перетворилася на один великий окоп, де тримають оборону тисячі наших вояків, які відстоюють незалежність України, право бути господарями у власній хаті.
