Дія цього механізму добігає кінця 20 вересня, тож скористатися ним ще можуть встигнути всі охочі. На цьому в спілкуванні з АрміяInform наголосив лейтенант 40-ї окремої артилерійської бригади…
Підлість Катерини II та страх перед запорізькими козаками
14 серпня 1775 року російська імператриця видала маніфест про ліквідацію Запорізької Січі.
Маніфест мав гучну назву — «Об истреблении Запорожской Сечи» — та починався такими словами: «Мы восхотели через сие объявить во всей Нашей Империи к общему известию, что Сечь Запорожская в конец уже разрушена, со истреблением на будущее время и самого названия Запорожзких Козаков, не меньше как оскорбление Нашего Императорского Величества».
Українство і дух козацький радо винищували вогнем і мечем
При цьому в маніфесті не було жодного слова про заслуги запорожців у війнах із турками, які вела Росія, про пролиту ними кров. Січ оголосили поза законом, а січовиків назвали «бандою п’яниць і розбійників».
«Добра» імператриця за три місяці до видання згаданого маніфесту, 14 травня, ввела в Україні іншу пошесть — кріпосне право, яке суперечило самому духу козацтва.
Цариця віддячила козакам за те, що в російсько-турецькій війні 1768–1774 років Січ виставила 7500 кінних та 5800 піших козаків, спорядила флотилію чайок. Козаки мали великий досвід у війнах з турками, відважно билися під Очаковим, штурмували Перекоп, захопили Кафу, ходили в похід на Ізмаїл, особливо важливу роль відіграли у битвах при Ларзі й Кагулі. Багато козаків разом із кошовим отаманом Петром Калнишевським відзначили нагородами імперії.
Козаки після війни повернулися у рідну Запорізьку Січ, більша частина запорожців роз’їхалася до родичів, друзів, дітей і батьків, щоб перезимувати й відпочити від війни. На самій Січі залишилося небагато війська — всього декілька тисяч.
«Вдячність» Катерини II була безмежною… Скориставшись нагодою, у травні 1775-го вона направила до оплоту козацької вольності корпус генерала Петра Текелія. Корпус налічував 10 піхотних і 13 донських козацьких полків, 8 полків регулярної кінноти, 20 гусарських і 17 пікінерських ескадронів.
На Січі зібралась рада на чолі з кошовим отаманом Петром Калнишевським. Козаки, побоюючись кривавої помсти росіян своїм сім’ям у разі опору, вирішили скласти зброю. Українці добре пам’ятали 1709 рік — каральну експедицію Петра I і Батуринську різанину. Частина козаків, попри те, що неминуче загинули б у бою, не бажали здаватися Катерині. Але більшість вирішила: «У нас є батьки та діти, москаль їх виріже!».
Активну участь у знищенні Січі взяли донські козаки. Але, незважаючи на всю відданість цариці, самі отримали «подяку» на початку 1790-х. Вони накликали гнів Петербургу, втратили частину раніше дарованих земель і були переселенні у віддалені райони імперії.
Козача республіка — виклик імперії
Українські козаки почали масово разом із сім’ями залишати володіння Катерини, внаслідок чого південно-західні кордони ненажерливої Російської імперії виявилися беззахисними. Переляканий Потьомкін у 1776 році доповів цариці про катастрофічну ситуацію на кордонах. Цариця трохи почекала, проте, зрозумівши потребу якось виправити ситуацію, видала у 1779 та 1780 роках маніфести з проханням до козаків повертатися в Україну, обіцяючи землю і службу за російськими чинами. Однак ці «папірці» у козаків не викликали довіри й жодних результатів не дали. Охочих одягнути російські мундири не було.
Самого кошового отамана — 85-річного Петра Калнишевського — відправили у каземати Соловецького монастиря. Його випускали з камери на свіже повітря тричі на рік. Імператор Олександр I в 1801 році помилував 110-річного отамана, що на тоді фактично осліп. Сліпий, немічний козак добровільно залишився в монастирі, де і помер 1803 року.
Російська цариця розуміла, що в складі імперії існування козачої республіки — виклик центральній владі. Загалом Україна повинна була втратити свій особливий статус й територіально «поділитися» на губернії. Січ в цих планах виявилася серйозною перешкодою. Інша причина знищення Січі — страх цариці перед народними повстаннями. Граф Микита Панін, який здійснював слідство у справі Пугачова, доповів, що ватажок повстанців мав намір із заволжських степів рухатись у Січ, щоб піднімати козаків та отримати підтримку в боротьбі з Петербургом.
«Дабы особливого наречия в оных не было…» і досі актуальне
До речі, попередник Катерини II цар Петро I теж постійно й невтомно боровся з українцями. У 1708 році за наказом царя зруйновано гетьманську столицю Батурин, з особливою жорстокістю замордовано всіх мешканців: 6 тисяч чоловіків, жінок і дітей, а місто спалили.
1709-го указом російського царя запроваджено цензуру при друкуванні українських книжок у Москві. У 1720 році цар заборонив друкування нових книжок українською мовою у Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книги перед друкуванням треба було виправити і привести у відповідність з імперськими, «дабы особливого наречия в оных не было».
В 1721 році за наказом Петра I знищено Чернігівську друкарню.
Катерина II не тільки закріпачила селян. За указом синоду в населення почали вилучати українські букварі та українські тексти з церковних книг.
Із тих давніх часів і донині імперія бореться з державою, мовою та волелюбністю українського народу. Ми повинні пам’ятати уроки своєї історії, подвиги та помилки пращурів з тим, щоб не піддаватися погрозам і солодким речам східного сусіда.
