Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Більше двохсот розвідників незабаром святкуватимуть новосілля в сучасних гуртожитках. Будівельники працюють активно. Їх важко назвати казармами. Двоповерхові будівлі, кімнати блочного типу, власний санвузол, окремо на поверсі кухня з євроремонтом та кімната, де можна прати та сушити речі.
Потреба у гуртожитках для цього підрозділу тривалий час є гострою. Розвідбат — молодий, сформований, як то кажуть, у боях. Батальйон певний час взагалі не мав власного місця дислокації в тилу, адже більшість часу військовослужбовці перебувають на фронті. Кілька років тому розвідбат розмістили на території розформованої до війни частини на Поділлі. І тут добровольці стикнулись із низкою досі не характерних для підрозділу проблем.
— Намети, бліндажі, окопи, вибухи снарядів, операції на лінії зіткнення та в глибинному тилу противника… Здавалось, що нам — море по коліна. Та, виявилось, що створити нормальні умови у ППД справа не з простих, — розповідає командир роти, старший лейтенант на ім’я Богдан, що згодився провести екскурсію по «закритому для преси» гарнізону.
— Зазвичай військовослужбовці проживають разом із сім’ями недалеко від місця служби. У нас трохи інша ситуація, — пояснює офіцер. — Звісно, є трохи людей із найближчих населених пунктів. Та чимала кількість розвідників батальйону є уродженцями Донеччини та Луганщини. До прикладу, та ж відома дівчина «Лисиця», яка отримала орден за врятоване життя пораненого бойового побратима на полі бою. Чи от мій хороший друг із позивним «Вікінг», він родом із Широкиного. А я — киянин. Відповідно, більшість із нас не біжить додому після того, як годинник покаже 18.00. А дбаємо про комфортні умови у батальйоні.
Коли перша частина військовослужбовців батальйону заїхала на територію, яку їм виділили, у 2017-му, побачили занедбані приміщення. Та найбільшою проблемою було — відсутність централізованого опалення та стара каналізація.
— Ось — нові біоочисні споруди, що незабаром мають запрацювати, — гордо демонструє розриті зони розвідник. — Ми вирішили питання і каналізації, і водовідведення. Система — прогресивна, із декількома рівнями очистки. Опалення зробили електричне. На серйозні «забаганки» виділяє кошти держава, та багато що робили своїми силами. У нас же більше добровольчий дух, а не — статутний, то з палкою ходити за контрактниками не потрібно, їм і самим приємно покращувати умови служби й життя.
Розвідники сподіваються, що зимуватимуть вже у новеньких гуртожитках. Адже розміщені вони далеко від цивілізації, та й селяни одразу після передислокації військових, «задерли» ціни на житло у селі до рівня обласного центру.
— Паралельно з будівництвом гуртожитків запускаємо ще й проект автобусного розвезення військовослужбовців, — коментує офіцер. — Адже в гуртожитку проживатимуть контрактники, що поки не обзавелись сім’ями, а у нас є й такі, що проживають з родинами, деякі створили «осередки суспільства» прямо в батальйоні, вони орендують квартири у найближчих містах. Тож турбуємось і про них.
