Для тих, хто не сидів тижнями під шквальними обстрілами, ризикуючи своїм життям і здоров’ям, такі суми разом із бойовими 100 тис. можуть здатися захмарними….
У першій частині матеріалу про 205-й навчальний центр тактичної медицини, що входить до складу 169-го навчального центру ЗС України «Десна», ми розповіли кого там готують. У другій частині розкажемо про курс, де навчають за стандартом 68W.
Чому обрали саме цей стандарт? Чи всі курсанти отримують сертифікати про його проходження? Та як американці оцінили виконання нормативів 68W українцями? Про це у нашому матеріалі.
«Кожному, хто цей курс закінчив, я довірив би своє життя»
— Потреба створення і нашого навчального центру, і викладання курсу за стандартом 68W виникла водночас з початком бойових дій на сході України. Військова медицина не була повністю готова до них. Це змушувало нас створювати сучасні курси підготовки з тактичної медицини. До війни ніхто не переймався вишколом, який допомагає рятувати людину на полі бою. На початку російської агресії бувало, що військові гинули через ненадання вчасної меддопомоги або якщо її надавали, то неправильно. І в окремих випадках не існувало ресурсу, аби зарадити адекватно, — розповідає тимчасовий виконувач обов’язків начальника першого навчального курсу 205-го навчального центру тактичної медицини старший сержант Вадим Франасюк.
За його словами, курс за стандартом 68W дав змогу готувати якісних бойових медиків, які, повертаючись у підрозділ, уже знають, як рятувати поранених.
— Навчаємо проведення їх у своїх підрозділах занять з домедичної допомоги, аби кожен військовий міг зарадити собі або товаришу. Зазвичай медик намагається навчити ще хоча б одного-двох вояків, бо йому, однак, потрібна постійна допомога чи навіть заміна. Оскільки медик — така ж бойова одиниця і виконує всі завдання, що й побратими, — до першого пораненого. Кожен бойовий медик, підготувавши заміну, почуватиметься впевненіше, — зазначає старший сержант.
Він додає, що важливо, аби медик міг правильно розробити план порятунку, провести евакуацію із зони надання домедичної допомоги під вогнем до укриття і з укриття — на евакуацію.
— Тут «дрібниць» не існує. Важливо, щоб людина, яка проходить наш курс, здобула знання і, вже на свій розсуд оцінюючи ситуацію, знала, які методи допомоги слід застосувати. Медики, які опанували вишкіл у центрі, дають хороші відгуки про нього. Я б кожному, хто цей курс закінчив, довірив своє життя, якби, не дай Боже, сталася така ситуація. Більш ніж упевнений, що вони зробили б усе можливе для порятунку.
Американці були вражені: наші курсанти виконували нормативи на одну-дві хвилини раніше
— Курс 68W обраний тому, що цей алгоритм домедичної допомоги визнано західними партнерами найефективнішим. В Україні навчання за цим стандартом почалося на Львівщині у Міжнародному центрі миротворчості та безпеки. Там американські колеги готували перших інструкторів для ЗСУ. Потім ці інструктори прибули сюди — у 169-й навчальний центр «Десна», де стали навчати інших. У 2017-му в «Десні» проведено пілотний курс 68W, який враховував реалії нашої армії. Вносили відповідні корективи у кількість годин підготовки курсантів. З року в рік когорта бойових медиків, яких випускали, збільшувалася, бо зростала кількість інструкторів. Але однак намагаємося триматися показника якості. Краще 50 бойових медиків, ніж 150, але це будуть фахівці-профі, за яких не соромно і які нікого не «задвохсотять» на полі бою, — підкреслює Вадим Франасюк.
— Проте під час опанування курсу пропонуємо курсантам імпровізувати — якщо у бойового медика не буде тих чи інших ресурсів, навчаємо, чим їх можна замінити, аби ефективність від того не знизилася… До кінця вишколу 68W доходять не всі, кого зарахували. Щоп’ятниці підбиваємо підсумки, де з курсантами обговорюємо, що на тижні, на їхню думку, було не зовсім корисним, а що — навпаки. Вислуховуємо побажання, враховуючи у навчальному процесі. Наприкінці курсу надаємо їм стандартну анкету, де вони пишуть відгук про кожного інструктора та про сам курс. Це дає змогу аналізувати ситуацію і самим інструкторам — що їм варто змінити у підходах.
У проведенні курсу за стандартом 68W українцям найбільше допомагають канадські колеги з міжнародної місії UNIFIER.
— Вони після кожної ротації пишуть звіти, які ми вивчаємо для вдосконалення своєї роботи. Канадці завжди з нами присутні на фінальних іспитах. Після закінчення курсу організовуємо добовий польовий вихід, де кожен курсант виконує певне завдання, яке йому ставлять інструктори. Від того, як він їх виконає, залежить, отримає сертифікат бойового медика чи ні. Бо може бути таке, що людина довчилася до кінця і отримує не сертифікат, а свідоцтво про «прослуховування курсу», — зауважує старший сержант.
І згадує, як на пілотний курс з підвищення кваліфікації бойового медика приїжджали у 205-й центр американські колеги.
— Вони ділилися досвідом, як у них ці курси проходять — як оцінювання відбувається, які сценарії поранень розігрують. Коли американці побачили, як працюють курсанти, які пройшли у нас навчання й отримали сертифікати, мали приємні враження. Деякі курсанти не тільки правильно все виконували, а й дотримувались дедлайну. І навіть виконували нормативи на хвилину-дві швидше. Американцям приємно, що недаремно витрачено час і ресурси на наших курсантів, — згадує Вадим.
Кореспонденту АрміяInform вдалося поспілкуватись із сержантом Прет-Лескардом, медиком ЗС Канади, який підкреслив, що їхня група тут для того, щоб допомагати та спостерігати за тим, як триває навчання — для впевненості, що все відбувається відповідно до стандартів НАТО.
— Військовослужбовці, які закінчують курс, мають володіти загальними навичками, що допоможуть рятувати життя на полі бою. Вони повинні розпізнавати різні типи поранень і надавати доцільну медичну допомогу, необхідну для стабілізації стану і доставлення до лікарень, — додав сержант.
До кінця курсу дійдуть не всі
— Коли приїжджають кандидати, ми спершу вивчаємо їхні документи. Якщо все гаразд, запускаємо їх на відбір. Після анкетування вони пишуть тести на лідерські якості, проходять медогляд, співбесіду. Якщо протипоказань немає, їх допускають до здавання фізичних нормативів. Затим — психологічні тести та фінальна співбесіда. Коли кандидати проходять усі етапи вхідного контролю з відбору, приймальна комісія на засіданні визначає, хто з них пройшов, а хто ні. Другу категорію відразу вносимо у базу даних, де вказуємо причину, чому людину не беремо, — розповідає Вадим Франасюк.
Навчальна програма курсу розбита на модулі.
— Після кожного — теоретичний зріз знань, де курсанти пишуть тести. На практичних заняттях — так само. Якщо кандидат одразу не склав тест, то має право на перездачу. Але вони зацікавлені скласти з першої спроби, бо чим більше перездач, тим нижчий рейтинг успішності. Якщо до середини вишколу рейтинг опускається нижче 70 %, згідно з програмою курсанта відраховуємо за низьку успішність. Інструктори розуміють, наскільки це важливий процес, тому завжди допомагають у вивченні та засвоєнні матеріалу навіть у позаслужбовий час, — зазначає Вадим Франасюк.
— Заняття тривають і у форматі дискусії. Курсант будь-коли може підійти до інструктора й поставити запитання щодо матеріалу, який вивчає, і отримати відповідь, — додає командир другого навчального взводу 1-го курсу 205-го навчального центру тактичної медицини сержант Сергій Петрусь.
— Четвертий рік служу у Збройних Силах. Раніше навіть проводив заняття зі вмісту медичної аптечки, але цих знань замало, щоб врятувати пораненого. Хочу отримати поглибленні знання. Знаю, що будуть заняття з фармакології, анатомії — це для мене щось геть нове! І хочу здобути знання, щоб надавати кваліфіковану допомогу, собі ж зокрема… Як закінчу курс, зможу стати бойовим медиком у будь-якій бойовій частині, — поділився планами курсант Андрій Шевельов.
