Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Ми вже писали про цього офіцера на сторінках АрміяInform. Торік Артем Євсеєв закінчив Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут (ВІТІ). Спочатку не міг дочекатися, коли потрапить до своєї бригади, довго звикав до лейтенантських погонів.
Артем не був звичайним випускником ВІТІ, адже до вишу вже служив молодшим сержантом, пройшов АТО у важкому 2014 році. Словом, про армію та війну знав не з чужих розповідей…
Минув рік, і кореспондент АрміяInform вирішив дізнатись, як живе та служить герой його торішнього матеріалу.
Поговорили про родину лейтенанта, про те, як вони влаштувались на новому місці, а також про перші труднощі – куди ж без них.
Одразу вибув до ООС, навіть не встиг із сусідами познайомитися
− Ми приїхали до військової частини. Нам виділили двокімнатну квартиру в гуртожитку. Дві кімнати – тому, що я з дружиною і дитиною. Після цього майже одразу вибув у район ООС. І ось тепер тільки повернувся, − розповідає Артем Євсеєв, офіцер окремої мотопіхотної бригади Сухопутних Військ ЗС України.
За його словами, 28 липня 2019 року стало першим робочим днем на новому місці служби.
– Перший, із ким познайомився, був командир моєї бригадно-артилерійської групи (БрАГ. – Ред.). Також побачився в бригаді з хлопцями з ВІТІ. Вони почали на два роки раніше, тому розповіли, як тут йде служба. Одного з них я якраз змінив на посаді… Коли вийшов із відпустки начальник артилерії, то і з ним познайомився. Моя штатна посада – командир взводу управління БрАГ, – розповідає Артем.
Лейтенант каже, що гуртожиток, у якому з родиною оселився, розташований поруч із частиною.
– Я прожив там тільки три тижні перед вибуттям на передову. Не встиг навіть із сусідами познайомитися. Спочатку був на полігоні, потім – на Сході. Дружині доводилося з усіма налагоджувати стосунки. Нині повернувся й починаю теж з усіма знайомитися, дружина допомагає в цьому. Щоправда, з деякими сусідами-офіцерами я знайшов спільну мову ще на Сході, – додає офіцер.
Дружина в мене фізик, і за її фахом тут роботи немає
– Нам виділили житло в гуртожитку. Платити треба тільки за комунальні. Але все одно поки важкувато, бо потрібно усе в квартиру купити… Уже придбали диван, холодильник, пральну машину, стіл, стільці. Наступне, що плануємо, – шафа. Розуміємо, спочатку буде нелегко, поки обставимо оселю. І покупки в нас такі, що з однієї зарплати не завжди можна придбати, адже жити на щось ще треба, – ділиться роздумами Артем.
Мова заходить про дружину.
– Дружина нині не працює. У нашому місті дуже важко цивільній людині знайти роботу. Є варіанти, де платили б 2−2,5 тисячі гривень. Але я сказав, що немає сенсу за таку зарплату цілий місяць працювати… Дружина у мене фізик, і за її фахом тут роботи немає. І їй би бажано роботу з гнучким графіком, бо в нас маленька дитина, яку потрібно вранці до садочка відводити, після обіду забирати…
Далі говоримо про плани офіцера.
– У мене посада «старлейська»… Що буде далі? Не люблю наперед загадувати, адже тільки вибудуєш якісь плани, як воно потім все повернеться в інший бік. Коли отримаю старшого лейтенанта, вже думатиму про іншу посаду – капітанську, щоб було зростання кар’єрне.
Із ООС повертаєшся і знаєш, що родина тебе чекає. Від того ще більше хочеться додому
Доньці офіцера у вересні виповниться 4 роки.
-Як переїхали сюди, до дитсадочка вона одразу почала ходити, це недалеко від нас. Щойно оголосили карантин, вже лишалися вдома. Нині садочки відновили роботу, але дитину туди не водимо. Із вересня плануємо… Як тільки до ООС поїхав, дочка постійно запитувала в дружини: «Де тато? Де він?» Вона пояснювала: тато поїхав далеко на службу. Минуло 2−3 місяці, і коли в доньки хтось запитував, де тато, вона відповідала: «Тато на роботі, далеко-далеко», − розповідає лейтенант.
Артем усміхається, згадуючи, якою задоволеною була дитина, коли він повернувся зі Сходу.
− Донька досі від мене «не відлипає». Усе робить з татом − купається, гуляє. Мама вже не потрібна (сміється. − Ред.). Коли в тебе є сім’я − це дуже важливо. От повертаєшся і знаєш, що родина тебе чекає. Від того ще більше хочеться додому.
Фото – з особистого архіву Артема Євсеєва
