Саме офіцери планують операції, приймають рішення в критичних ситуаціях, відповідають за особовий склад і ведуть підрозділи до виконання бойових завдань. Саме таких офіцерів готує…
Завершальним етапом так званого смутного часу в московії стала польсько-московська війна 1617–1618 років.
6 квітня 1617 року королевич Владислав Ваза вирушив із Варшави в похід до москви з метою отримати корону московського царя. Наприкінці вересня під Смоленськом військо королевича об’єдналось з армією литовського гетьмана Яна Кароля Ходкевича. 11 жовтня об’єднані сили без бою здобули Дорогобуж. Незабаром, 18 жовтня, так само легко була здобута Вязьма. До кінця 1617 року польсько-литовським підрозділам вдалось завоювати ще Мещовськ, Козельськ, Серпейськ, Рославль.
Наприкінці червня 1618 року на москву рушили козаки під проводом гетьмана Петра Сагайдачного. Вони захопили міста Лівни та Єлець, спустошили Рязанщину, Мещерські краї та інші московські землі.
8 жовтня поблизу Тушино запорожці об’єдналися із силами королевича Владислава. Як подарунок козаки вручили королевичу лівенських та єлецьких воєвод, царських послів та полонених татар. Напередодні прибуття Сагайдачного Ян Кароль Ходкевич розробив план штурму Москви. Цей план полягав в одночасному штурмі столиці з кількох напрямків, з головними ударами біля Арбатських та Тверських воріт.
11 жовтня військо королевича Владислава та козаки Петра Сагайдачного розпочали наступ на Москву. Штурм тривав протягом кількох годин, з третьої ночі й до світанку. Нападникам вдалося увірватись до міста з боку Арбатських воріт, проте, не отримавши належної підтримки, атака зупинилася. Польські підрозділи з невеликими втратами відступили від міста, а московити, щоб виграти час, пішли на переговори.
Поки королевич Владислав цілий місяць вів переговори з москалями, загони запорожців розорили Ярославський і Вологодський повіти, захопили Серпухов і взяли в облогу Калугу. Рейд Конашевича-Сагайдачного до Калуги став шоком для московської влади. Тож саме дії запорожців змусили царя михайла романова підписати невигідну для себе мирну угоду.
Вона завершила період в історії московської держави, відомий як «смутний час», але на півтора десятиліття зробила її васалом Речі Посполитої. А Київ став резиденцією гетьманського полку та центром «козацької» України — такою була подяка королевича Владислава запорожцям.
Деулінське перемир’я 11 грудня 1618 року стало найбільшим успіхом Речі Посполитої в протистоянні з московською державою. Вона досягла площі приблизно один мільйон квадратних кілометрів — найбільшої території, яку коли-небудь мала ця країна.
Річ Посполита отримала білоруські й українські землі, які були втрачені в попередніх війнах, — Смоленську, Чернігівську та Новгород-Сіверську, всього 29 міст, а саме: Смоленськ, Рославль, Дорогобуж, Білий, Серпейськ, Путивль, Трубчевськ, Новгород-Сіверський, Чернігів і Монастирське з прилеглими землями.
Окрім того, Річ Посполита отримувала Почеп, Стародуб, Невель, Себеж, Красний і Попову Гору з прилеглими землями в обмін на Козельськ, Вязьму, Мещовськ і Мосальськ.
Усі території московія зобов’язалася передати Речі Посполитій до 25 лютого 1619 року разом із мешканцями та майном. На переданих московії за обміном землях дозволили за бажанням залишитися лише купцям, шляхті і православному духовенству. Окрім того, всім польським, литовським і українським купцям дозволялося вільно пересуватися по всій московській державі, за винятком Москви.
Цар Михайло I Романов був позбавлений титулів князя Чернігівського, Сіверського, Смоленського та Лівонського. А польський королевич Владислав Ваза натомість зберіг право називатися московським царем в офіційних паперах і зайняти московський трон коли забажає.
Обидві країни мали до 25 лютого 1619 року провести обмін військовополоненими та влітку того ж року розмежувати всі землі. Війська Речі Посполитої та українське козацтво мали бути виведені з території московії та повернути московитам ікону святителя Миколая, захоплену в Можайську. Цим обмежилося виконання вимоги щодо повернення військової здобичі та трофеїв.
