Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Рівно рік тому весь світ облетіла неймовірна новина та безліч фото і відео про те, як українські десантники з 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади звільнили місто Ізюм, що на Харківщині.
До річниці деокупації міста захисники розповіли історію про те, як планувалася Ізюмська операція, які хитрощі проти ворога застосовували наші десантники, та поділилися емоціями, які вирували в їхніх серцях під час встановлення українського прапора над містом Ізюм.
— Операція планувалася дуже ретельно та покроково протягом майже двох місяців, — розповідає заступник командира одного з батальйонів Січеславської бригади Олег з позивним «Зорро». — Щодня ми готували особовий склад, проводили розвідку та намагалися аналізувати тактику дій противника і те, як він може себе поводити, коли ми будемо заходити в місто. Штурмові дії почалися з прориву переднього краю окупантів. Коли вже все чітко спланували, то згідно з нашим бойовим розпорядженням ми мали закріпитися в околицях міста за сім днів. Особисто мені спочатку було важко навіть це уявити, але головне було вірити і просто діяти, що ми і робили з побратимами. Операція протікала навіть краще, ніж ми планували, і вже за шість днів нашого активного наступу ми зайшли в Ізюм та встигли здійснити стабілізаційні дії практично на території половини міста.
За словами десантника Олега, найважчим було прорвати передній край противника та його тил. Безпосередній бій за передній край тривав близько години, і це стало головним рушієм в подальшому звільненні окупованої військами росії української території.
— Коли ми підходили до кожного наступного села, то спочатку проводили аеророзвідку та розвідку, намагалися зрозуміти, чи є там противник, в якій кількості та яка техніка там може бути. Після значних успіхів на околицях Ізюма, коли ми вже підійшли під місто, то звільнити його від окупантів було не так складно, як ми собі уявляли. Насправді під час Ізюмського прориву в нас максимально злагоджено працювала розвідка та артилерія. Завдяки цьому ми й отримали такий чудовий результат. Крім цього, варто розуміти, що наших Сил оборони тоді було доволі багато. Наш потужний ударний кулак вдарив окупантів на доволі великій території, а вони цього тоді зовсім не очікували, — наголосив заступник командира батальйону.
Крім цього, захисник на позивний «Зорро» говорить, що завдяки тому, що десантники одразу дали потужну відсіч противнику, росіяни просто тікали, кидаючи техніку, зброю, боєкомплекти та навіть деяких військовослужбовців російської федерації, які згодом потрапили в полон.
— Особисто мене дуже сильно вразив факт того, що коли ми проводили стабілізаційні дії в Ізюмі, то в одному з ангарів ми знайшли понад десять одиниць техніки. Переважно це були танки Т-90 та Т-80. До них було безліч боєприпасів. По місту ми теж знаходили багато БТРів, «Уралів», КАМАЗів, стрілецької зброї та снарядів. Все було у справному стані і готове до використання. Ці епізоди можна назвати таким собі ленд-лізом від окупантів, — додав десантник Олег.
Воїни Січеславської бригади здійснювали стабілізаційні дії також і в лісосмугах навколо Ізюма. Про те, як саме десантники прорвали вхід у саме місто і закріпилися на одному з блокпостів Ізюма, розповів бойовий медик взводу Максим з позивним «Орест».
— Операція зі звільнення Ізюма була доволі яскравою та швидкою. Коли ми деокуповували села, які були поряд з Ізюмом, то нам розвідка передала дані, що, скоріше за все, окупанти вже тікали з міста. Тому ми висунулися у бік блокпоста Ізюма. Коли вже залишалися лічені десятки метрів, то я просто зупинився і не міг повірити, що вже Ізюм перед нами, нібито на долоні. Емоції та почуття щастя вирували в серці, і хотілося ще швидше і більше зробити…
Бойовий медик з позивним «Орест» каже, що тоді вони з побратимами брали в полон доволі багато російських військовополонених, навіть змогли взяти підполковника збройних сил російської федерації.
— На другий день Ізюмської операції ми почали помічати, що противник намагається виставляти на кожному перехресті танкові засідки. В одному із селищ на околицях Ізюма побачили, що поблизу одного з ангарів було двоє осіб. Зрозуміло, що під час активних бойових дій нікого з цивільних там не може бути. Ми зрозуміли, що там російські окупанти готують нам засідку. На той момент у бік цього села рухалася наша колона з технікою. За лічені хвилини ми зупинили своїх побратимів, але ворог трішки почав вже працювати по нашій колоні… На щастя, обійшлося без втрат, і ми передали координати противника нашій артилерії. Окупанти почали тікати на тих дев’яти танках, що у них залишилися. Наші боги війни (українські артилеристи. — Ред.) одразу знищили чотири танки, два підбили, три намагалися тікати, але потім і по них відпрацювали наші артилеристи. Фактично, якщо на одному з дев’яти танків вони змогли утекти — то противнику «пощастило», — пригадує десантник Максим.
«Орест» також розповів, що його штурмовій групі важливо було постійно просуватися трасою, хоча це було доволі складно. Саме дорога через Ізюм відкривала основні логістичні та евакуаційні шляхи, які в майбутньому дали змогу десантникам заходити в інші тимчасово окуповані населені пункти.
— Після того, як ми з побратимами нарешті зайшли на Ізюмський блокпост, то зайняли кругову оборону, треба було проводити далі розвідку, адже поблизу займаної позиції була розбита техніка окупантів. Пізніше ми зробили легендарне фото, яке зараз навіть на запит у Google про звільнення Ізюма першим посиланням у Вікіпедії показує нашу світлину. Потім ми пішли піднімати наш Державний прапор. Емоції тоді були нереальними, і цей момент додав нам з побратимами ще більше рішучості, сили та бойового духу, щоб іти тільки вперед і звільнити всю нашу Україну від російських загарбників, — додав бойовий медик.
Фото автора
