У минулому літаючі дрони успішно і не дуже використовували не лише під час ведення війн, але й у цілком мирних сферах. А часом безпілотники й поготів відігравали абсолютно…
Сергій Гарус — Ріпкинський селищний голова. Керівник громади розповів кореспондентові АрміяInform про початок війни у його рідному селищі та як мешканці Ріпкинського району чинили опір окупантам.
Ріпки — прикордонне селище в Україні, адміністративний центр Ріпкинської селищної громади Чернігівського району Чернігівської області. Населення—- близько 6,6 тис. мешканців. На початку широкомасштабного вторгнення було тимчасово окуповано російськими військами. Мешканці селища чисельністю до 2 тис. осіб чинили постійний спротив російським військам. Ріпкинський район розташований у північно-західній частині Чернігівської області та межує з білоруссю. Відстань до обласного центру шосейними шляхами — 39 км.
У центрі селища зібралося понад 1,5 тисячі мешканців, які без зброї протистояли російським військовим
За словами Сергія Гаруса, у лютому 2022-го була велика ймовірність вторгнення ворога з боку білорусі. Проте у перші дні вторгнення наші військові підірвали міст, через який могла б пройти ворожа техніка.
— У той час ми вже зрозуміли, що вони до нас не збираються заходити, а підуть транзитом на Чернігів. Приблизно 20-25 одиниць російської техніки, що підходила до селища Рівнопілля, поблизу Чернігова була знищена нашими армійцями. Близько 13-14 години 24 лютого 2022 року ворог вимушений був відступати, бо зазнавав великих втрат, — розповідає Ріпкинський селищний голова Сергій Гарус. — Ворожі колони в цей день йшли одна за одною. Окупанти були вимушені вносити корективи у свої плани. Вони не очікували, що наші хлопці будуть давати їм потужну відсіч.
Надважливим завданням для Сергія Гаруса було збереження громади і, головне, життя місцевих мешканців. В кожному населеному пункті обладнали завали для непроханих гостей. Водночас виготовляли пляшки із запальною сумішшю та робили «їжаки», щоб стримувати наступ ворога.
— До 2 березня 2022 року російські військові зайти до нас не змогли, лише «транзитом» переміщалися у бік Чернігова. Цього дня наші військові знищили їхню чергову колону поблизу Чернігова і рашисти почали відступати через Ріпки. В той день наші мешканці зупинили шість російських вантажівок за допомогою «їжаків» і ті до ранку вимушені були ховатися у лісі. росіяни скаженіли від того, що прості люди могли їм чинити шалений опір. Пересувалися вони за дуже застарілими картами, — ділиться враженнями голова громади.
Одного дня росіяни вдерлися до місцевого райвідділку поліції у Ріпках. У центрі селища зібралося понад 1,5 тисячі мешканців, які без зброї протистояли російським військовим. Понад сотня окупантів на різній техніці намагалися зупинити мешканців селища.
— Задля проведення перемовин керівник їхньої росгвардії, який був родом з Горлівки Донецької області, просив обрати п’ятьох активістів, з якими вони наступного дня готові були спілкуватися. Було помітно, вони боялися місцевого населення, адже під час ночівлі у нашому райвідділку вони нагнали до десятка техніки. Усю ніч вона стояла із включеними двигунами. росіяни вважали, що тут скрізь націоналісти і бандерівці, які постійно всіх ріжуть і палять. До речі, серед них було чимало білорусів, адже ми проживаємо на прикордонній з білоруссю території і можемо відрізняти їхній діалект, — каже Сергій Гарус.
Активісти на ворожій техніці писали — «Москалі додому»…
Люди вимагали, щоб окупанти вивели військову техніку з селища. В той час росіяни вже облаштували свій блокпост на околиці Ріпок і нікого з селища не випускали та не впускали. Місцеві люди стали заручниками… Проте мешканці гідно проявляли свою проукраїнську позицію.
— Багато їхньої техніки було розмальовано фарбовими балончиками із різноманітними гаслами — «Москалі додому», «Хто вас чекав», «росія-агресор» тощо. Це все робили наші активісти уночі,— розповів очільник громади.
росіяни таки вивели свою техніку із селища. Проте через добу люди знову сміливо пішли на окупантів…
— Ми дізналися, що вони хотіли нас відокремити і приєднати до білорусі. Мешканці категорично заперечили та тиснули на окупантів, не давали почуватися їм господарями на нашій землі. Певним досягненням з нашого боку стало і те, що вони дозволили випускати щодня до чотирьох наших авто з 8.00 до 16.00 в разі необхідності, зокрема і карет швидкої допомоги. Окупанти велику увагу звертали на сенсорні телефони мешканців, у тих, хто виїжджав, забирали гаджети, — згадує Сергій Гарус.
У ті дні керівництво громади дуже переймалося охороною об’єктів інфраструктури, йдеться про водозабір, лікарню та хлібопідприємство. Вдалося налагодити доставку молока до селища, яке видавали людям безоплатно.
— Перед окупацією росіян майже усе паливо на АЗС ми позливали у місткості, аби нічого не залишити ворогу та заховали у надійних місцях. Великою проблемним для мешканців селища став брак медикаментів, особливо антибіотиків та інсуліну. На щастя, згодом нам вдалося їх роздобути. Надалі це врятувало життя нашим важкопораненим, — розповів селищний голова. — Після невеличкого затишшя з місцевим населенням почали працювати фсбшники, розповсюджуючи нісенітниці про бандерівців та нацистів. Вони нав’язували місцевим мешканцям фейки про створення місцевої адміністрації на території усієї громади, постійно шукали безпілотники, «Гради», що націлені на них. Дивувало, що той фсбешнік був родом із Запоріжжя, — зазначив Сергій Гарус.
Підірвав себе та двох російських військових гранатою
Уся інформація про переміщення та рух ворожих колон передавалася одразу активістами селища нашим військовим. Зокрема, поблизу села Вишневе, що неподалік нашої громади, було велике скупчення ворожої техніки й особового складу. Згодом ЗСУ успішно відпрацювали по цьому району.
За спогадами місцевих мешканців, росіяни не гидували мародерством. Брали усе: тракторні причепи, інструмент, одяг, навіть подушки та ковдри. Під час окупації вони обікрали майже усі магазини громади. В пріоритеті був алкоголь, цигарки, цукерки, солодка вода тощо. Буряти, що стояли біля ферми, з’їли коня.
— Наші люди в цей період сильно згуртувалися. Всі установи та організації громади працювали під українськими прапорами. На жаль, було 9 поранених та 7 загиблих мешканців. Був випадок, коли за 200 метрів від блокпоста вони розстріляли цивільне авто. Водій залишився живий, а дружина дістала декілька куль і померла від крововтрати. Також ще один мешканець, який хотів потрапити до Чернігова, був розстріляний поблизу обласного центру, — пригадує голова громади.
Як розповів Сергій Гарус, росіяни заборонили переміщення селищем без перепустки, інакше розстріл, попри те, що це цивільні люди. На жаль, є люди в громаді, які зникли безвісти або потрапили до російського полону і доля їх наразі не відома.
А керівник Ріпкинського районного товариства мисливців і рибалок Анатолій Кульгейко підірвав себе та двох російських військових гранатою, аби не віддати їм списки місцевих мисливців.
— З перших днів широкомасштабного вторгнення російської армії в Україну він фіксував їхнє переміщення. Десь 9-10 березня 2022 року у росіян зник безпілотник. (Після деокупації селища його знайшли наші армійці, він впав через брак пального. — Авт.). Вони припустили, що це справа рук когось з мисливців, тож вирішили відвідати Анатолія Кульгейка. Дізнавшись про це, ми телефоном встигли попередити його про це. Але він вирішив не тікати. Свою дружину він вивів на кухню, почав битися з росіянами і підірвав в руці гранату Ф-1, забравши життя ще двох росіян. Цей героїчний вчинок навів на орків певний страх, адже вони не думали, що він за списки мисливців знищить себе, — пригадує голова громади.
Згодом Анатолія Кульгейко було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Фото автора та Суспільне. Чернігів
