Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Українські льотчики-винищувачі не раз ставали переможцями світових авіашоу. «Повітряні Оскари» та інші призи для України здобували пілоти-аси Микола Коваль, Іван Черненко, Федір Тищук, Олександр Оксанченко.
Серед переможців — полковник Юрій Булавка, який у 2020 в польському Ґданську здобув «Повітряного Оскара» за відмінний пілотаж на Су-27!
— Зараз — пріоритети зовсім інші, — говорить полковник Булавка. — І вдень, і вночі наші пілоти виконують такі маневри у небі, яких не побачиш на жодному світовому авіашоу… Вони щодня ризикують своїм життям, аби якомога краще виконати бойове завдання. Вищий пілотаж, звісно важлива річ, але в даних бойових умовах найважливіше — ближче притискатись до землі! І повірте, це дуже складно. Польоти на гранично малій висоті часто рятують життя пілоту, однак є великий ризик не впоратись з керуванням, натрапити на перешкоду. Крім того, при ураженні ворожою ракетою — мінімум часу, а відповідно і шансів, на катапультування.
Наші хлопці виконують деякі завдання, технічно не передбачені для радянських літаків. Колись військові аналітики та історики дискутуватимуть, що саме допомогло українцям вистояти і перемогти у битві за українське небо… Мужність наших людей, грамотні дії командирів чи західне озброєння. Переконаний, що саме люди головні герої нашої майбутньої перемоги — льотчики, зенітники, радіотехнічні війська — усі Сили оборони України! Щодня вони роблять усе можливе, аби ворожі ракети чи дрони не долітали, а техніка і склади орків палали…
На думку Юрія Булавка, в сучасному повітряному бою жодні фігури вищого пілотажу від сучасних літаків і ракет не врятують.
— Ще у 2019-му, коли ми були в Литві, там стояло п’ять F-16 та один український Су-27. І хоч американські «F-ки» дещо програють за маневреністю, у технологічному плані пішли далеко вперед.. Ще тоді ми усі розуміли, що потрібно переходити не просто на модернізовану техніку, а на якісно інший рівень літаків. Бо жодні фігури вищого пілотажу від сучасних літаків і ракет не врятують. Із початку вторгнення ми підготували чимало пілотів — це і молодь, і мобілізовані. На жаль, багатьох втратили… І не через помилки в пілотуванні, а насамперед через технологічну та кількісну перевагу противника.
Вже у перші тижні війни Юрій Булавка у складі української делегації брав участь в перемовинах із партнерами щодо перспективи надання Україні сучасних винищувачів та авіаційних засобів ураження.
— Звісно, нас уважно слухали, з величезною повагою та розумінням, проте процес прийняття таких рішень — довга справа. Звичайно тут в Україні, ми відремонтували, відновили та підняли в небо, усе, що могло б літати, проте вище голови не стрибнеш. Варто визнати: наш авіаційний парк не дозволяє ефективно вести бойові дії на рівні з російською авіацією. Усі наші штурмовики, винищувачі, бомбардувальники дають можливість лише стримувати ворога! Та крок за кроком наші пілоти все ж почали використовувати протирадіолокаційні ракети HARM, керовані авіабомби JDAM, крилаті ракети Storm Shadow та Scalp… Але знову ж таки, F-16 дозволили б використовувати це озброєння значно ефективніше, а головне — без ризику для життя пілотів. Адже, щоб застосувати ті ж JDAM, льотчикам доводиться заходити у зону ураження ворожого ППО. Ризик дуже великий, тому наші льотчики застосовують, скажем так, нові тактичні прийоми, аби уникати ворожих ракет. «Виїжджаємо» на майстерності, продуманості операцій, досвіду та ентузіазмі… Ворог, маючи перевагу, працює так, як написано в підручниках з тактичної та вогневої підготовки. Ми використовуємо тактики, які не прописані в жодному підручнику і постійно їх змінюємо, вдосконалюємо, пристосовуємось до ситуації. А як інакше?
Полковник Юрій Булавка говорить, що День авіації, завжди був для нього одним із найяскравіших і найвеселіших днів у році, зараз швидше це дата, щоб пригадати тих, хто назавжди залишився в польоті.
— Усім своїм перемогам та здобуткам я завжди завдячував своєму вчителю, людині-легенді Олександру Оксанченку. Дуже сподівався, що він ще довго контролюватиме й оцінюватиме всі мої маневри в небі, але… 25 лютого, на другий день російського вторгнення, в небі Київщини йшли інтенсивні повітряні бої та протиповітряні бої. В столиці гриміли потужні вибухи. Написав йому тоді: «Схоже, це надовго…» На жаль, легендарний пілот Оксанченко так і не відповів на це повідомлення… Я назавжди втратив друга, вчителя, частину себе. Досі, коли піднімаюсь в небо, подумки промовляю: «Якович, приглянь за мною…»
Джерело: Командування Повітряних Сил ЗСУ
