У Чернігові оголосили вирок місцевому блогеру Григорію з ніком «Звичайний хлопець», який на своєму YouTube-каналі розповідав, як чинити опір співробітникам ТЦК. Про це йдеться у вироку…
У державі-фейку московії, як відомо, немає нічогісінько свого. Усе, що вважається частинами «вєлікого руского міра» − культура, історія та навіть ідеологія — було вкрадено. У різні часи в різних самоврядних територій, які були через терор, геноцид і підкуп еліт приєднані до москви.
Виявляється, що навіть знамениту теологічну і політичну концепцію про «Третій Рим» вигадали не у москві і, відповідно, не московію називали спадкоємцем Римської та Візантійської імперій. Але про все по-порядку.
Флорентійська унія 1439 року
На тлі османської загрози Європі на соборі в італійській Флоренції 6 липня 1439 року була укладена унія між східною (Константинопольською) та західною (Римською) церквами.
Палким прибічником християнської єдності був Київський митрополит Ісидор. Дорогою додому в Буді (столиці Угорщини), Кракові та Львові Ісидор повідомляв про об’єднання церков і проводив літургії в католицьких храмах. Потім він побував у Вільнюсі, Полоцьку й Турові, де «повелів у лядських божницях руським попам свою службу служити, а в руських — католицьким ксьондзам». Але унію саботували як православні кола Великого князівства Литовського, так і католицькі ієрархи Польщі та Литви. Вона зустріла толерантне ставлення лише в Києві, Смоленську та Твері.
Кияни вочевидь прагнули повернути переважно православному населенню удільного на той час Київського князівства колишні права та привілеї. А можливо й повернути до міста резиденцію Київського митрополита. Князь Юрій Лугвенович, який у 1440−1441 роках ненадовго відновив незалежність Смоленського князівства від ВКЛ, сподівався завдяки унії отримати підтримку Риму.
Ісидор попрямував до своєї резиденції — москви, де князь Василій II Темний оголосив митрополита «вовком-хижаком, лжепастирем, єретиком» і наказав ув’язнити в Чудівському монастирі. Потім скликав Собор ієрархів для розгляду Флорентійських постанов, які були визнані «супротивними Православному вченню», а Ісидор був проклятий як єретик. Також було вирішено припинити служіння літургії з греками, але, щоб запобігти впадінню всієї митрополії в єресь, у москві дозволили Ісидорові втекти у Твер, де його прийняв Великий князь Борис Олександрович.
Велике князівство Тверське
Мало хто нині замислюється над тим, що майже до кінця XV століття на території європейської частини росії окрім московії існували інші незалежні держави-князівства: Новгородське, Псковське, Тверське, Ростовське, Рязанське, Ярославське.
І як би нинішнім російським історикам чи політикам не хотілося, московське князівство тоді грало далеко не першу скрипку серед північно-східних уламків колишньої Київської Русі. Від 1425 року в московії точилися міжусобні війни, і нерідко претенденти на престол просили як військову, так і гуманітарну допомогу в сусідів.Чи не найбільш зацікавленим у послабленні московського князівства був Великий князь Тверський Борис Олександрович (роки князювання — 1425−1461).
Місто Твер, що розташоване лише за 162 кілометри від москви, було постійним її суперником у боротьбі за верховенство в заліссі. Саме Твер першою в тих краях намагалася позбавитися ординської залежності. Проте у 1327 році Тверське повстання було жорстоко придушене спільними зусиллями Золотої Орди, москви і Суздаля — Твер була повністю спустошена, в руїнах лежали й інші міста князівства (деякі з них зміг відбудувати лише через століття князь Борис Олександрович). Серед іншого як трофей до москви був вивезений дзвін із тверського Спасо-Преображенського собору.
Потому відбулося ще кілька збройних конфліктів тверичів із московітами. Врешті, 1382 року князь Михайло Олександрович отримав ярлик від хана Тохтамиша про незалежність Твері від Москви і право самостійно сплачувати данину Орді.
Відтоді понад 50 років Тверське князівство оминали війни, що дозволило йому набути найбільшого піднесення.
Тверський чернець Хома і його «Слово похвальне»
У час, коли москва роздиралася міжкняжими усобицями і перебувала у стані занепаду,тверський князь Борис Олександрович був найвпливовішим правителем північно-східної Русі. Він єдиний відправив світського посла — боярина Хому — на Фераро-Флорентійський Собор, що свалив вищезгадану Флорентійську унію. «І Хома, посол великого князя Бориса Олександровича, взяв його послання і вирушив із Твері до Новгородської землі, а звідти до Псковської землі, а звідти до Німецької землі, а звідти до Курляндської землі, а звідти до Жмудської землі, а звідти до Прусської землі, а звідти до Словенської землі, а звідти до Любекської землі, а звідти до Морської землі, а звідти до Жунської землі, а звідти до Шведцької землі, а звідти до Флоренції», − так розповідається про подорож боярина в унікальній письмовій пам’ятці XV століття «Смиренного ченця Хоми слово похвальне про Благовірного Великого князя Бориса Олександровича». Дослідники досі сперечаються, чи той боярин-посол Хома і автор пам’ятки чернець-літописець Хома одна особа, чи різні люди. Але те, з якою приязню зустріли у Твері гнаного з московії Київського митрополита Ісидора, свідчить про неабияку обізнаність князя, місцевої знаті й духовенства з результатами домовленостей у Флоренції.
І ще одна важлива деталь. У той час кожен, хто був ворогом москви, вважався другом Твері. У «Слові похвальному» знаходимо красномовний приклад військової доблесті тверського князя: «Хтось із московських меж, іменем Количев, прийшов у силі тяжкій, бажаючи полонити сина брата його, князя Юрія Олександровича. Почувши про те, що збирається полонити Количев сина брата його, великий князь Борис Олександрович послав сто своїх найсильніших воєвод. І побили вони москалів, і переслідували їх до Сижешки, що ліворуч від Ржева. …І великий князь Борис Олександрович переміг москалів ліворуч від Ржева. …А воєводи …привели до великого князя Бориса Олександровича більше п’ятисот чоловік, крім убитих і поранених».
Тверська земля — новий Ізраїль, а її князь — другий Костянтин
У «Слові похвальному» князь Тверський прославляється як «самодержавний государ», князь, «подібного якому на Русі ніколи не знали». Кілька разів автор панегірика порівнює Бориса Олександровича з рівноапостольним римським імператором Костянтином Великим, який переніс столицю імперії з Риму до Константинополя:
«Великий князь Борис подібний до великого царя Костянтина. Бо той зі святими отцями на Першому соборі був».
«І так, як Царгород славний Костянтином, Київ — Володимиром, а Тверська земля, яка шанує їх обох, Михайлом прославлена».
«І одні Мойсеєм його іменують, з Божою допомогою новим Ізраїлем, Богом рятованим містом Твер’ю, мудро правлячим, інші ж — другим Костянтином, за велике його чоловіколюбство».
Власне, саме в цих та інших цитатах міститься теологічний концепт про Твер, як Третій Рим — богом врятоване місто, величну столицю християнського світу. До речі, саме за Бориса Олександровича візантійський двоголовий орел став гербом Великого князівства Тверського (символ, який також присвоїла собі московія!).
-
- Герб Великого князівства Тверського
-
- Герб Візантійської імперії, XV століття
-
- Герб московії, кінець XV ст.
На жаль, подальші події розвивалися не на користь Твері. Ще у 1448 році в москві обрали митрополитом Іону Одноушева. Ця подія ознаменувала відокремлення московської церкви від Київської митрополії.
Коли у 1453 році відбулося падіння Константинополя, внаслідок завоювання міста османами (до речі, Київський митрополит Ісидор із Твері помандрував у Константинополь, де став учасником його оборони та навіть встиг побути латинським Патріархом Константинопольським), зміни відбулися і в московії — закінчилась громадянська війна, в якій переміг Василь ІІ Темний.
Тверський князь Борис Олександрович визнав митрополитом Іону і за його посередництва присягнув москві. А також віддав свою дочку Марію за Івана Васильовича — спадкоємця московського престолу (майбутнього Івана III).
Кінець Тверського князівства
У 1461 році після смерті Бориса Олександровича великим князем тверським став його син Михайло, який, як і його пращури, підтримував тісні стосунки з Великим князівством Литовським і намагався триматися подалі від москви.
У 1467 році під час чергової епідемії чуми померла перша дружина московського князя Івана ІІІ Марія, сестра Михайла Борисовича. Опісля й без того прохолодні стосунки між Тверським і московським князівствами різко погіршились. Зрештою, у серпні 1485 року Іван ІІІ розпочав війну проти Тверського князівства і обложив столицю. Більшість тверського боярства перейшло на бік завойовників. У ніч на 12 вересня 1485 року князь Михайло втік з обложеного міста та емігрував у Велике князівство Литовське. А вже 15-го Твер офіційно стала уділом московії.
Концепція «Третього Риму»
У російській імперії тверських князів, як ворожих до московських, м’яко кажучи, недолюблювали. Їхню спадщину замовчували. «Слово похвальнепро Благовірного Великого князя Бориса Олександровича» вперше оприлюднили тільки на початку ХХ століття. Саме тому про Хому Тверського не згадують, як про фактичного автора концепції «Третього Риму».
Адже в сучасному значенні теологічна і політична концепція, яка стверджує, що москва є наступницею Римської імперії, була сформульована у 1869 році Володимиром Іконниковим, професором Київського імператорського університету Святого Володимира, в докторській дисертації, що називалася «Досвід дослідження про культурне значення Візантії в російській історії». Згідно з офіційною версією, автором концепції «москва — Третій Рим» є православний чернець Філофей Псковський, головний ідеолог московського князя Василія Івановича, що жив у 1465−1542 роках.
