Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Максим був підлітком, коли росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, разом із мамою та молодшим братом він виїхав до Німеччини.
Історію юнака оприлюднили Військово-Морські Сили ЗСУ.
Однак за кілька місяців хлопець вирішив повернутися додому — щоб здійснити свою мрію та стати військовим.
Нині він навчається на другому курсі Інституту Військово-Морських Сил.
Максим родом із Подільська на Одещині. З дитинства він захоплювався спортом, грав у футбол і любив поїздки до Одеси, де проводив час біля моря.
Саме море завжди приваблювало хлопця, а думка про військову службу з’явилася ще в юному віці.
Про початок повномасштабної війни Максим дізнався від дідуся. Той зателефонував уранці й сказав онукові прокидатися та готувати речі.
Хлопець згадує ракетний удар по об’єкту, де працювали українські військові: за його словами, тоді загинули близько 20 людей. Максимові на той момент було майже 15 років.
Згодом бабуся організувала виїзд родини до Німеччини. Там Максим пішов до місцевої школи, почав вивчати німецьку мову, знайомився з однолітками й поступово звикав до нового життя. Навчання було непростим: доводилося долати мовний бар’єр і швидко засвоювати новий матеріал. Увечері йому допомагала бабуся, яка вже знала німецьку.
Попри нові знайомства та комфортні умови, Максим не відчував себе вдома. Він сумував за Україною, рідним містом і батьком, який залишився на батьківщині. Зрештою хлопець повідомив мамі, що хоче повернутися та вступити до військового навчального закладу.
На це рішення вплинув і приклад найкращого друга, який залишався в Україні та планував вступати до військового ліцею. Максим хотів навчатися разом із ним і наполегливо просив маму дозволити повернення.
Для матері це було складне рішення. Вона розуміла ризики, які несе військова служба під час війни, та хвилювалася за майбутнє сина. Однак після численних розмов вирішила підтримати його вибір.
«Я не хочу ламати його мрії. Тому мені як мамі залишається бути поруч і підтримувати його завжди», — розповідає жінка.
Повернення додому стало для Максима особливою подією. Він знову побачив рідних і твердо вирішив залишитися в Україні. Хлопець пояснює: коли українські військові віддають життя за свою землю, він не хоче залишатися за кордоном, маючи змогу долучитися до захисту країни через військову освіту та службу.
Після повернення Максим вступив до військового морського ліцею, а згодом — до Інституту Військово-Морських Сил. Замість звичного шкільного розпорядку на нього чекали дисципліна, суворий режим і фізичні навантаження. Особливо запам’яталася базова загальновійськова підготовка, частину якої курсанти проходили разом із морськими піхотинцями.
Навчання було інтенсивним: багато практичних занять, складні випробування та виснажливі тренування. Одним із найважчих етапів стала смуга перешкод у спеку. Проте курсанти підтримували одне одного й разом долали труднощі.
Максим не приховує, що військовий шлях вимагає витримки. Водночас він упевнений у своєму рішенні й прагне стати офіцером, який не лише віддаватиме накази, а й сам буде поруч із підлеглими.
На його переконання, справжній командир має вести людей за собою, навчати їх і розділяти з ними відповідальність. Найважливішим він вважає збереження життя військовослужбовців.
Мати Максима й досі хвилюється за сина, але пишається його цілеспрямованістю та патріотизмом. Вона вірить, що він зможе стати гідним офіцером і зробити свій внесок у майбутнє України.
Історія Максима — про дорослішання під час війни, відповідальність за власний вибір і бажання будувати майбутнє у своїй країні.
Навіть маючи можливість залишитися за кордоном, він повернувся додому, щоб пройти військовий шлях і в майбутньому служити Україні у складі Військово-Морських Сил.
«Захистити тих, хто за спиною»: історія офіцера Дмитра, який збив реактивний «Шахед» над Одещиною
