Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Бойова медикиня аеромобільного батальйону 82-ї бригади з позивним «Сонце» до військової служби працювала медсестрою у відділенні ортопедії та травматології.
Історію дівчини бригада оприлюднила у соцмережах.
27 липня 2022 року вона добровільно долучилася до війська, щоб допомагати там, де її знання та навички можуть врятувати життя.
Ще в дитинстві «Сонце» мріяла стати військовою та медикинею. Тоді вона не до кінця усвідомлювала, що означає поєднувати ці професії під час війни. Згодом дитяча мрія перетворилася на свідоме рішення.
У війську їй стали в пригоді не лише медичні знання, а й уміння знаходити підхід до людей: спокійно поговорити, вислухати та пояснити, як саме надаватиметься допомога.
За словами військовослужбовиці, для людини, якій боляче й страшно, така підтримка має велике значення.
«Сонце» зізнається, що усвідомлення відповідальності за чуже життя хвилює, але водночас змушує зосередитися на роботі.
Емоції часто приходять уже після виконання завдання, коли з’являється можливість видихнути. А найбільше полегшення — дізнатися, що поранений живий і одужує.
Медикиня не виокремлює одну евакуацію серед усіх, у яких брала участь: кожна мала свої труднощі. Проте особливо їй запам’яталися зустрічі з пораненими через деякий час після порятунку.
«Ви мене забирали. Дякую, що врятували», — такі слова від людей, яким вона допомагала, зворушують її найбільше. Саме в ці моменти, каже військовослужбовиця, особливо відчуваєш, заради чого виконуєш свою роботу.
Попри стереотипи про те, що жінкам може бракувати витривалості для військової служби, у своєму підрозділі «Сонце» від перших днів відчувала підтримку й довіру.
Вона переконана, що справжня командна робота проявляється у щоденних вчинках — коли побратими допомагають одне одному, вислуховують і підтримують у складні моменти.
За час служби медикиня стала впевненішою та рішучішою, почала більше цінувати час із близькими й прості спокійні миті.
Водночас, наголошує вона, військова служба не змінила її прагнення до любові, тепла й затишку. Витримка та рішучість цілком можуть поєднуватися з ніжністю і чуйністю.
«Я служу заради наших людей, своїх близьких і можливості жити у вільній Україні. За кожним пораненим — ціле життя, рідні, які чекають на нього вдома», — пояснює «Сонце».
Тим, хто поки не бачить себе у війську, вона радить не порівнювати себе з іншими, а подумати, які вміння можуть бути корисними для спільної справи.
Рішення про службу має бути свідомим, але не варто недооцінювати себе лише через те, що зараз важко уявити себе у військовій формі.
«Ліворуч єгоза, праворуч єгоза, у небі — „Вампір“»: як «Кочегар» уночі рятував зламаний НРК
