Його військовий шлях практично збігся з періодом найбільшої трансформації українського війська. Від командира взводу — до командира бригади. Від війни, де значну частину поля…
«Козак» — 22-річний піхотинець 72 ОМБр імені Чорних Запорожців. До війська долучився, підписавши контракт «18–24».
До цього він працював у поліції особливого призначення. Боровся з наркоторгівлею та незаконним обігом зброї.
Прийшов в ЗСУ вже з хорошою базою
Позивний народився на службі в МВС: Денис від’їздив на всіх модифікаціях однойменних українських бронемашин. Досвід у спецпідрозділі дав хлопцю міцну базу. Затримання й штурми навчили діяти зібрано.
«Ми залітали чорним тонованим бусиком, вибивали двері, „крутили“ фігурантів — досвід штурмів й затримань у поліції дав мені хорошу базу. Але головне — це моральна стійкість. У Києві на масових заходах люди могли кричати в обличчя й провокувати, а ти не мав права відповісти. Завдяки цьому мені було значно легше в армії, ніж хлопцям, які прийшли з повного „цивілу“», — говорить «Козак».
Адаптуватися в бригаді допомогли командири. «Козак» зізнається: спершу боявся чуток про погане командування, але реальність виявилася інакшою.
«Мій командир роти — молодий офіцер, йому 20 з гаком років, пройшов бої на Донеччині. Розуміємо одне одного з півслова. А злагодження нам проводив головний сержант з позивним „Бетмен“. Коли не можна було виїхати на полігон, він одягав на себе броню, повні магазини, каску, брав важкий рюкзак і казав: „Погнали навколо села пішки, хлопці. Ви, може, й хочете щось мені сказати, але я йду такий самий, як і ви. Мені теж жарко і важко, але це треба, щоб вижити на війні“», — згадує військовий.
Впродовж двох місяців практично безперервно відбивали ворожі штурми
Після базової та фахової підготовки, а також злагодження у підрозділі, у «Козака» були два місяці безперервних боїв на «нулі». На його ділянці фронту росіяни накочувалися групами по дві-три особи чи не щодня о 4-й або 5-й ранку, а під час дощів намагалися просуватися й вночі.
За таких умов навіть звичайна заміна особового складу перетворювалася на надскладну операцію. Того разу вихід із позицій затягнувся: через погоду росіяни лізли накат за накатом, і хлопцям доводилося безперервно відбивати штурми. Лише під ранок, коли дощ вщух і бійці отримали команду «чисте небо», група Дениса вирушила в дорогу.
Під час руху їх вистежив російський дрон, внаслідок атаки якого «Козак» отримав осколкові поранення.
«Йшли під туманом. Злетів дрон. Відчув, що в руку наче струмом вдарило — перебило наскрізь. Просив пацанів не накладати турнікет, бо боявся, що руку відріжуть, а мені ще довго йти. Потім відчуваю — різкий холодок у боку. Виявилося, там теж дірка від уламка», — згадує «Козак».
«Державу треба захищати. Якщо скласти руки й чекати — люди мінятимуть паспорти, а Україна — прапор»
Попереду в нього тривале лікування та відновлення. Удома на нього чекають дружина та маленька донька Емілія. Хлопець впевнений: молодь має йти у військо та не боятися важкої роботи в піхоті — навіть хорошим оператором дрона не стати без цього досвіду за плечима:
«Людина, яка жодного разу не ходила пішки на позиції, ніколи не зрозуміє, з якого ракурсу піхотинцю краще підсвітити дорогу дроном. Ми навіть розрізняли, хто скидає нам провізію з „Баби Яги“: якщо посилка падає прямо в руки — це літає людина з піхоти. А якщо шукаєш скид дві доби — це прийшов хтось одразу з „фаха“. Усі хочуть у БПЛА. Але БПЛА має розуміти, що попереду них є піхота. Якщо піхоти не буде, то БПЛА дорівнюватиме нулю. Піхота — це та спина, в яку твій друг завжди може впертися».
Фото та текст — відділення комунікацій 72 ОМБр імені Чорних Запорожців
