Його військовий шлях практично збігся з періодом найбільшої трансформації українського війська. Від командира взводу — до командира бригади. Від війни, де значну частину поля…
Він навчився впізнавати звук двигуна так само, як люди впізнають голос близьких.
Перед кожним бойовим вильотом торкається рукою літака, ніби вітається з живою істотою. А в кабіні завжди возить фото дружини — свій маленький талісман.
Льотчик-винищувач МіГ-29 із позивним Denfix говорить спокійно. Але за цією спокійною інтонацією — десятки бойових вильотів, ухилення від російських ракет, знищені «шахеди» та постійне усвідомлення: одна помилка в небі може коштувати життя.
-
- Фото Владислава Дем’яненка
-
- Фото Владислава Дем’яненка
«Я припиняв будь-яку справу, поки літак не зникав із поля зору»
— Коли Ви вперше зрозуміли, що хочете літати?
— Напевно, ще в дитинстві. Я народився у Сумах, там не було військової авіації, але я постійно бачив цивільні літаки в небі. І кожного разу, коли вони пролітали, я просто зупинявся й дивився. Будь-яку справу припиняв, поки літак не зникав із поля зору.
Тоді я почав уявляти: а що там у кабіні? Що бачить пілот? Що він відчуває? І з того моменту мені захотілося не просто бути пасажиром — захотілося самому літати.
— Рідні підтримали ваш вибір?
— Мама переживала. Для неї це означало відпустити мене з дому. А от тато дуже радів. Він сам колись мріяв стати пілотом, але не склалося. Виходить, я здійснив і свою мрію, і його.
-
- Фото Владислава Дем’яненка
«Мій літак — це жива машина з характером»
Сьогодні Denfix літає на МіГ-29. Каже: винищувач неможливо сприймати просто як техніку.
— Це жива машина з характером. Дуже потужна, швидка, різка. Але водночас вона вимагає абсолютної концентрації. Небо дає емоції, які неможливо порівняти ні з чим.
Перед бойовими вильотами він завжди робить одне й те саме.
— Я людина віруюча, тому перед польотом молюся. А ще завжди беру із собою фото дружини. Це мій талісман. І коли приходжу до літака, то завжди торкаюся його рукою — ніби вітаюся.
«Кожен другий виліт — це втеча від ракети»
За роки великої війни пілот знищив близько двадцяти повітряних цілей — крилатих ракет і дронів. Працював на Сумському, Запорізькому та Херсонському напрямках.
Каже: найнебезпечнішими стали польоти поблизу лінії бойового зіткнення.
— Майже кожен другий бойовий виліт — це ситуація, коли по тобі працює російська ППО. І тоді починається буквально втеча від ракети.
У такі моменти часу на емоції немає.
— Ти отримуєш інформацію про пуск ракети й одразу маєш реагувати. Максимальна концентрація. Адреналін. Ти просто повинен вивести літак із зони ураження.
— Були моменти, коли ракета проходила критично близько?
— Було приблизно кілометрів двадцять. Для землі це далеко. Для неба — критично близько.
«Збити “шахед” — не так просто, як багатьом здається»
Льотчик зізнається: його дивує, коли люди применшують складність роботи винищувальної авіації проти дронів.
— Усі думають: це ж просто “шахед”. Але проблема в тому, що винищувач — дуже швидкий літак. А дрон маленький і малошвидкісний. Його складно захопити, складно правильно підійти до цілі. І коли ти зближуєшся — у тебе буквально секунди на рішення. Бо є ризик навіть врізатися в нього.
Після успішного ураження емоції інколи прориваються просто в кабіні.
— Коли бачиш підрив ракети в повітрі — це неможливо передати словами. Ти розумієш: цей виліт був не даремний, і ця ракета не долетить у чиєсь місто.
«Після польоту відчуваєш себе так, ніби цілий день тягав щось важке»
Найскладніше, каже Denfix, — не фізичне навантаження, а постійна концентрація.
— У польоті неможливо розслабитися. Ти весь час контролюєш усе навколо. І коли повертаєшся на землю, організм лише тоді дозволяє собі відпустити напругу. Після бойових вильотів ти просто знесилений.
Окрема тема — втрати.
— У мене загинули побратими. Я був на їхніх похоронах. Це дуже важко. І тоді з’являється страшенна злість на ворога.
«Люди бачать романтику. Але за нею — величезна відповідальність»
Попри ризики, він не приховує: любить свою професію.
— Люди часто бачать тільки красиву картинку польотів і романтизують це. Але за нею стоїть величезна робота, дисципліна, психологічне навантаження. Хоча так — я кайфую від того, що роблю.
І навіть після сотень годин у небі його досі вражає Україна згори.
— Я кожного разу дивлюся на нашу землю й думаю, наскільки вона красива. Літом, восени, взимку — кожен політ особливий. І якщо колись буде мій останній політ, я хотів би просто насолодитися небом України й запам’ятати його таким — мирним і вільним.
«Якщо це ваша мрія — не бійтеся важкого шляху»
Сьогодні Denfix часто отримує повідомлення від дітей і підлітків, які теж хочуть стати пілотами.
І його відповідь для них проста:
— Якщо це справді ваша мрія — не бійтеся важкого шляху. Наполегливість, дисципліна і любов до неба можуть привести набагато далі, ніж здається на початку.
А для всіх українців у нього є ще одне прохання:
— Цінуйте кожен день у своїй країні. І допомагайте — хто чим може. Не обов’язково бути військовим. Волонтерство, підтримка, будь-яка справа — усе це наближає той день, коли над Україною буде мирне небо.
Фото Командування Повітряних Сил Збройних Сил України, Владислава Дем’яненка та з особистого архіву льотчика-винищувача МіГ-29 з позивним Denfix
