Його військовий шлях практично збігся з періодом найбільшої трансформації українського війська. Від командира взводу — до командира бригади. Від війни, де значну частину поля…
Щодня, починаючи робочий день о 4:30, Марія готує сніданок, обід і вечерю кільком сотням бійців 40-ї артилерійської бригади імені Великого князя Вітовта.
Найбільша ж кількість хлопців, на яку їй довелося колись готувати, наближається до тисячі. «Найбільша кількість людей, на яку я готувала, — 860», — розповідає вона.
Про свій шлях до війська й у ньому військовослужбовиця розповіла АрміяInform.
«Вірила, що буду корисна»
Марія родом із села Кузнецове на Миколаївщині, де багато років працювала продавчинею в сільському магазині.
Думка піти до війська з’явилася в неї ще після початку російської збройної агресії проти України у 2014 році, однак тоді синові жінки було лише 12 років, і це стримало жінку.
Однак щойно синові виповнилось 17 років, і він вступив на навчання до медичного коледжу, Марія долучилася до лав Збройних Сил України.
— Коли почалося АТО, то дуже багато хлопців збиралися з нашого села, йшли захищати Україну. Я чула їхні розмови і чомусь свято повірила, що і мені треба піти, бо сподівалася, вірила що буду корисна. Вірила, що принесу якусь користь нашій державі, — каже Марія.
«У мене був дуже гарний колега»
Після оформлення документів Марія потрапила до 40-ї окремої артилерійської бригади у дивізіон артилерійської розвідки. Фах кухаря не був для неї новим, адже відповідну освіту вона здобула ще у 1993 році. Водночас працювати у військових і польових умовах довелося вчитися вже безпосередньо під час служби.
— Я зібрала документи й потрапила в 40-ву окрему артилерійську бригаду. За розподілом потрапила в дивізіон артилерійської розвідки, і мені дуже пощастило, що саме в цей дивізіон. Ось у жовтні буде сім років, як я тут. Я не міняла ні дивізіону, ні бригади, я завжди тут.
У мене ще з 1993 року був диплом кухаря, хоча за фахом я не працювала. Коли зібрала документи, то два дні побула на ППД, потім злагодження — і разом зі своїм дивізіоном я виїхала в район Попасної на Луганщині.
У мене був дуже гарний колега Микола, який навчив мене всього, що я знаю на сьогодні. І пропорціям, і як готувати я вчилася в нього. Ми готували на вогнищі, плити були на дровах, але була в нас і газова плита. Я дуже вдячна йому, тому що всього, що знаю сьогодні, мене навчив мій колега, — згадує Марія свого побратима.
«Повернулися, трохи побули на ППД — і почалася велика війна»
Від листопада 2019 року Марія близько восьми місяців служила в Попасній, а після повернення на ППД допомагала приводити до ладу їдальню.
Водночас Марія продовжувала професійне навчання. За роки служби вона здобула фах технолога харчової промисловості, а згодом уже сама почала передавати досвід кухарям з інших підрозділів.
— Вісім місяців я була в Попасній. З листопада 2019 року була там, потім приїхали на ППД. Допомагала робити ремонт у їдальні, ми приводили її до ладу і чекали, коли приїде наша бригада. Потім сформували зміни й працювали на ППД.
Після того я їздила до навчального центру в Десну, проходила там навчання. А потім ми поїхали в Олешківські піски на бойове злагодження, де були майже три місяці. Потім знову виїхали в Попасну, де перебували майже рік. Повернулися, трохи побули на ППД — і почалася велика війна, — розповідає жінка.
«Війну я ненавиджу кожною клітинкою свого тіла»
Напередодні широкомасштабного російського вторгнення підрозділ Марії прибув на Харківщину, саме там її і застав лютий 2022 року.
Порівнюючи службу до і після початку широкомасштабної війни, військова згадує, що раніше військове життя було значно більш усталеним і передбачуваним, регламентованим.
Однак широкомасштабне вторгнення, яке змінило бойові дії, зробивши їх масштабнішими та жорстокішими, виявило у побратимах військовослужбовиці лише найкращі риси.
— Ми виїхали сюди, у Харківську область, і нас саме тут, у Харківській області, застала війна. Тоді, до 2022 року, у мене таке життя було — ми не задумувалися, служили собі й усе було за правилами, за розпорядком дня.
У 2019 році я стояла з гордо піднятою головою і пишалася тим, що з такими хлопцями стою в одному строю. І нині мене переповнює це почуття, тому що дійсно гарні люди, найкращі люди навколо мене.
За цей час я зустріла у своєму житті дуже багато гарних людей. Я бачила і чоловічу дружбу, і вірність дружині, і дружбу між жінками. Бачила чисту, щиру допомогу одне одному. Коли почалася війна, люди дуже щиро допомагали одне одному. Але війну я ненавиджу кожною клітинкою свого тіла, — каже Марія.
«Люди віддавали останнє»
До сьогодні Марія тепло згадує одні з найсильніших вражень 2022 року, коли підтримка та взаємодопомога між військовими та цивільними сягнули найвищого рівня.
Одна з таких історій запам’яталася їй на все життя. Це сталося, пригадує жінка, у березні 2022 року, коли вона час від часу ходила додому прати речі.
Одного разу дорогою назад до неї підійшла літня жінка з невеликим пакунком для військових.
— У мене була така історія і вона мені запам’ятається, мабуть, на все життя. І скільки буду жити, буду цей випадок згадувати.
Коли почалася війна, через якийсь час я приїхала на ППД. Нас не випускали з території, але я жила найближче і бігала додому прати речі.
Одного разу, коли поверталася з дому на територію, до мене підійшла бабуся, дуже похилого віку жінка, яка тримала такий клумачок невеликий. Каже: «Донечко, а ти ж звідси?» Я кажу: «Ну так». А вона: «Передай, будь ласочка. Вам гостинчик я принесла».
Витягує чотири сигарети й каже: «А це передай хлопцям. У мене дід лежачий і дуже просив, щоб я передала хлопцям». Вони думали, що в нас геть нічого немає.
Коли я прийшла, ми з дівчатами розгорнули цей клумачок. Там була маленька спечена вертута і десять варених яєць. Це вже був 2022 рік, мабуть, березень. І тоді це мене дуже вразило.
Люди віддавали останнє. Вона несла ті десять яєчок, чотири сигарети… Це настільки за душу бере. Мабуть, завдяки цьому мені й допомагає жити, тому що людина принесла, може, останнє, що в неї було, — пригадує Марія той щемкий момент.
«Найбільша кількість людей, на яку я готувала, — 860»
Нині робочий день Марії може тривати близько 15 годин. У польових умовах він починається о 4:30 з розпалювання плити на дровах, у приміщенні на ППД — з підготовки електроплит.
Сніданок має бути готовий вчасно. Тоді ж одночасно починають готувати обід, а в другій половині дня — вечерю, після якої кухарі прибирають і готуються до наступного дня.
— Мій робочий день починається о пів на п’яту ранку. Якщо це плита на дровах, то ми приходимо о пів на п’яту, розпалюємо її. Наряд нам допомагає, у нас завжди двоє чоловіків у наряді.
Ми ставимо воду, щоб вона закипала на чай, на кашу. Якщо в приміщенні, то в нас електроплити. Завжди розраховуємо час, тому що треба, щоб усе було вчасно, щоб не спізнитися і щоб усім вистачило.
Найбільша кількість людей, на яку я готувала, — 860. А переважно готуємо на 630, 450 — по-різному.
З опів на п’яту ранку ми готуємо сніданок, щоб вчасно вже все було готове. Десь о сьомій я починаю ставити воду на обід, на перше. Якщо каша, то залежить від того, на чому ми готуємо. Якщо це у великих баках, то все одразу заливається, а о сьомій це вже має кипіти.
Вечерю починаю готувати після обіду. Потім ми прибираємо, і десь уже пізно ввечері я йду додому, — розповідає кухар про свій робочий день, конкретні часові межі якого змінні і не підлягають розголошенню з огляду на безпекові міркування.
«Війна війною, а обід за розкладом»
За словами Марії, сама технологія приготування їжі на сотні людей від домашньої кухні принципово не відрізняється. Найбільша різниця — в обсягах і необхідності підлаштовувати під ці обсяги смак страв.
Наприклад, приготування борщу разом із підготовкою інгредієнтів займає до чотирьох годин. Після цього готову їжу доставляють військовим.
— За технологією воно майже нічим не відрізняється, але обсяги великі, дуже великі — величезні. І за смаковими якостями все ж відрізняється, тому що чим більший обсяг, тим більше треба, щоб воно було насиченіше. А коли маленький, то воно саме по собі, йому вистачає виваритися. Це дуже велика різниця між великим об’ємом і маленьким.
За часом борщ займає, мабуть, десь від 3,5 до 4 годин. Це з підготовкою інгредієнтів і варінням усього.
Є такий жарт: «Війна війною, а обід за розкладом». І це дуже велика відповідальність. Треба, щоб усе було свіже. Я завжди стараюся, щоб усе було гарно приготовлено, щоб було смачно, — усміхається жінка.
«Вважаю, що ми добре годуємо людей»
У районі виконання бойових завдань продукти, за словами Марії, зазвичай отримують більшим обсягом на певний період часу.
Марія каже, що від початку її служби у 2019 році жодних серйозних проблем із постачанням продуктів у підрозділі не було.
— З 2019 року в нас проблем не було з постачанням. Не було такого, щоб у нас чогось не вистачало або щось було не так — завжди ми отримуємо нормальні продукти, якісні.
У нас нормальний раціон. Не хочу вихвалятися, що геть класний, але цілком нормальний раціон, і продукти в нас непогані.
У нас вистачає м’яса, свіжі овочі є не тільки навесні, влітку й восени — і взимку є огірки, помідори, свіжа капуста. Хліб нам привозять через день.
Не можу сказати, що всі завжди всім задоволені, бо різні люди бувають, але переважно на 90% у нас усе гарно. Я вважаю, що ми добре годуємо людей, — завершує розмову Марія.
«Більше по нас ніхто не стріляв»: гармаші 40-ї бригади перемогли в артилерійській дуелі
Вона поспішає повернутися до справ і страв, бо хлопці мають бути вчасно і смачно нагодовані. Адже війна війною — а обід за розкладом.
