Сьогодні виповнюється два роки від початку Курської операції — безпрецедентної за задумом і виконанням кампанії, яка перенесла бойові дії на територію держави-агресора. Цей крок…
Був першим, хто отримав всеукраїнську недержавну нагороду - звання Народного героя України.
Володимир народився 18 грудня 1979 року в Кривому Розі, де провів дитинство та юність. Навчався в Криворізькому національному університеті та планував пов’язати життя з IT.
У листопаді 2013 року став активним учасником Майдану, допомагав створювати «АйТі-намет», де людям надавали доступ до інтернету.
На барикаді по вулиці Грушевського 22 січня 2014 року дістав важке поранення — гумова куля влучила в око. Пережив кілька операцій, майже втратив зір.
Попри поранення, одразу після Майдану пішов добровольцем на фронт. У складі батальйону «Донбас» пройшов найгарячіші на той час напрямки — Бахмут, Іловайськ, Попасну, Лисичанськ.
Під час оборони Іловайська у 2014 році Володимир зазнав ще двох поранень, одне з яких важке, у ногу — під час штурму. Сім місяців лікувався та відновлювався.
Указом № 1 від 4 червня 2015 року за свою самовідданість був нагороджений відзнакою «Народний Герой України».
Коли почалася повномасштабна війна, Володимир перебував за кордоном. Але повернувся і знову став на захист Батьківщини.
Колишній генпрокурор Юрій Луценко, який на початку широкомасштабного вторгнення служив із Володимиром Шумейком у 206-му батальйоні ТРО, згадує:
«Наша рота була фантастичним міксом АТОшників, генералів СБУ і молодих добровольців. Був один колишній Генпрокурор і вже покійний Маестро з трьома ходками на вʼязницю. Памʼятаю, як Ромео придивлявся до нас, політичних. З природною недовірою простого українця до тих, кого бачив лише по телевізору в костюмах і галстуках.
— А ти правда генерал?, — питав він у командира роти.
— Так.
— А що ти тут робиш?
— Те саме, що і ти.
— Гм. Ну добре.
Потім разом копали бліндаж. Разом їли з одного котла. Разом рахували прильоти. Разом хоронили першого 200-го побратима. І в якийсь момент уже нікого не цікавило, ким ти був ДО. Головним було, яким ти є тут і зараз».
Останнім часом Володимир служив оператором відділення кулеметних безпілотних наземних систем у складі 3-ї окремої штурмової бригади (в/ч А4638).
Загинув під час бойового завдання 4 травня 2026 року поблизу Андріївки Харківської області.
У Володимира залишилися дружина, двоє дітей, мати та сестри.
Вічна шана та світла пам’ять Герою!
Фото: Перший міський, Вишнева міська громада
За матеріалами: Вишнева міська громада, Перший міський, Весь Кривий Ріг, Рудана
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
