Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Після кількох днів під ударами танка і дронів він вивів усіх — навіть поранених, сам ледве тримаючись на ногах.
Відео з розповіддю бійця оприлюднили на сторінці 158-ї окремої механізованої бригади.
Сергій на позивний «Круча» — досвідчений розвідник. Узимку його група зайшла на зачистку й майже одразу опинилася у щільному «вогневому мішку». Працювало все: FPV-дрони, гази, артилерія, а згодом — і танк прямим наведенням.
Дерево, яке закрило небо
Найгірше почалося, коли танк узяв їхню позицію під приціл. Один із ударів ліг буквально за кілька метрів.
«Танк як вгатив — я такого в житті не бачив. Виходу не чути, а приліт — жахливий. Поруч стояв дуб — ми його вдвох обійняти не могли. І от його просто перекинуло ближче до нас. Він упав прямо на вхід у підвал — і закрив його. І це нас врятувало», — згадує Сергій.
Дерево стало щитом: після цього дрони вже не могли залітати всередину. У підвалі вони просиділи понад п’ять діб — без їжі та води. Коли пропонували скинути провізію, «Круча» відмовлявся.
«Я кричав у рацію: не треба. Бо як тільки щось скинуть — нас одразу доб’ють».
Вихід, де кожен крок — під прицілом
Шанс з’явився лише з погодою — туман і сніг дали коротке «вікно». Але попереду було понад десять кілометрів під обстрілами.
«Тропи всі прострілювалися. Ми йшли повільно, чітко — кожен знав свою дію».
Він розставив бійців із дистанцією, щоб не накрило всіх одразу. Сам «Круча» рухався з пораненою ногою — уламки витягував просто на ходу, перемотував і йшов далі. Контузія добивала: нудота, запаморочення, повна дезорієнтація.
Але зупинятися не можна було.
«У мене була задача — вивести всіх. Я не міг нікого кинути».
Він тягнув побратимів, піднімав і змушував іти далі.
«Я знав: він живий. І якщо я його не заберу — я собі цього не пробачу. Я б просто не зміг із цим жити».
Крок за кроком вони дісталися до укриттів, перепочивали — і знову рухалися вперед, поки не вийшли в більш безпечну зону.
«Якщо не ми — то хто»
Після того виходу, зізнається, його «підломило». Але він зібрався — і залишився в строю. Зараз займається підвозом, евакуацією, допомагає іншим.
Каже, тримається заради простих речей — сім’ї.
«У мене є діти, є дружина. Я заради них тримаюся. Щоб це все не дійшло до них».
І додає без пафосу:
«Стискаю зуби й працюю. Бо якщо не ми — то хто».
