Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Харків’янка Мирослава — операторка FPV-дронів у 128-й окремій важкій механізованій бригаді «Дике Поле».
Її історію розповіли на Facebook-сторінці бригади.
Мирослава виходить на позиції, знищує ворога і вже навіть визначилася з улюбленими цілями. «Мені подобається залітати в укриття. Вони бувають досить складними: інколи це зовсім маленькі віконця — тут потрібні майстерність і драйв», — говорить вона.
Мирослава не планувала військової кар’єри. Вона працювала баристою в кав’ярні, потім — помічницею бармена, барбеком, тобто помічницею бармена, і навчалася в університеті на психолога.
Але в якийсь момент зрозуміла, що під час війни за саме існування країни, під час жорстоких ракетних ударів росіян по мирних містах вона не може уявити себе психологом. Тому вирішила йти до війська.
«Рідні були не у захваті, м’яко кажучи. Але я вже прийняла рішення і вирішила не відступати», — згадує військовослужбовиця.
«Я відповідаю за нервову систему літака»: як 23-річна Євгенія готує бойові борти до вильотів
Мирослава пішла до ТЦК. Потім — базовий курс загальновійськової підготовки: важкі тренування, смуга перешкод, повзання під танком у багнюці. Але ці труднощі її не зупинили. Після цього вона пройшла навчання у школі операторів дронів.
«Найважчим було вивчити всі ці прошивки для дронів, системи зв’язку, антени. А от літати виявилося зовсім не складно», — розповідає вона.
Зараз Мирослава разом з іншими бійцями свого підрозділу виходить на бойову роботу. Зміни тривають довго — іноді по кілька тижнів, але вона не скаржиться.
«Здається, я тут стала адреналінозалежною. Це не про нехтування безпекою — із цим у нас дуже суворо. Це про азарт, коли керуєш FPV у бойових умовах, а він миттєво реагує на кожен рух пальців і летить туди, куди я хочу. Це набагато цікавіше, ніж робота в кав’ярні чи барі».
Сумно лише, коли доводиться заходити в покинуті й пошкоджені обстрілами будинки. Іноді здається, що їхні власники тільки-но вийшли кудись — настільки затишна атмосфера збереглася всередині. Тоді Мирославі здається, ніби вона заглядає в чужі життя.
Тому вона мріє, щоб ці будинки вистояли і щоб до них повернулися їхні господарі. Саме заради цього вона щоразу виходить на чергове бойове завдання.
Раніше АрміяInform розповідала історію Кароліни з позивним «Мишка», яка працювала в б’юті‑сфері, а тепер рятує життя на передовій.
