Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Коли 2022 року росія почала широкомасштабний напад на Україну, військовий на позивний «Голландець» не вагаючись став на захист Батьківщини.
Зараз він — командир 12-ї механізованої роти 4-го механізованого батальйону Окремої Президентської бригади імені Богдана Хмельницького.
Про свій вибір, мотивацію, принципи та бачення перемоги і майбутнього України офіцер розповів АрміяInform.
Основний мотив — зупинити вторгнення ворога
— У 2022 році я записався до лав добровольчого батальйону, отримав зброю. У добровольчому підрозділі перебував до 2024 року.
До цього, до 2017 року, я служив у Збройних Силах, але розірвав контракт. Вирішив, що носити погони — це, напевно, не моє. Але 2022 року передумав.
Основний мотив тоді був — зупинити вторгнення ворога на територію нашої неньки, нашої Батьківщини, — каже військовий.
На рішення «Голландця» піти добровольцем рідні відреагували непросто, бо дуже непокоїлися за його життя.
— Погано відреагували. Особливо мама та тато дуже погано відреагували. Ну, а як вони можуть відреагувати?
«Любий синочок, тут війна, раптом ще вб’ють!» Зрозуміло, що реакція була негативною.
Та і зараз вони непокояться, — пояснює він.
Служба під час війни — завжди «запара на запарі»
І це не дивно, адже кому може подобатися війна, під час якої рідна людина перебуває у небезпеці на фронті, рідко буває вдома й узагалі має хоч якийсь відпочинок.
— Завжди це «запара на запарі». Особливо з позиції командира роти: робота з людьми — це, напевно, найважче, що може бути. З ранку до вечора продовжується ця «двіжуха».
У недавньому минулому — керування боєм, плюс ще купа всяких поточних завдань: машина зламалася, принеси, подай, хочу у відпустку, приїхала дружина, не приїхала дружина, пішов у СЗЧ, повернувся із СЗЧ, хочу служити, не хочу, я відмовляюся виходити, переведіть мене в інший підрозділ, я захворів… — пояснює командир роти.
Однак про своє рішення та вибір добровольцем стати на захист Батьківщини «Голландець» не шкодує.
Адже не лише має відчуття виконаного обов’язку, але й перебуває серед однодумців і побратимів — так само вмотивованих захисників України.
Побратим — це більше, ніж друг
Коли 2024 року добровольчий батальйон розформували, «Голландець» пішов до лав Збройних Сил України.
— У мене зібрався гарний колектив — і бійці, й офіцери, керівництво роти, батальйону. Завжди є до кого звернутися за підтримкою, є люди, які підтримають, допоможуть.
Є моменти, навіть якщо десь ти там трохи… пробуксував, тобі не зроблять підніжку, не зіб’ють, а завжди навпаки — підставлять плече, витягнуть, допоможуть.
Колектив. Реально є колектив, який допомагає триматись на плаву. Завжди є побратими, завжди є і офіцерський, сержантський, рядовий склад, які не просто по плечу поплескають, поспівчують і підуть далі, а реально допоможуть справою, — пояснює офіцер.
Побратими на службі, зауважує він, це значно більше і важливіше, ніж знайомі, колеги чи навіть друзі.
— Однозначно це різні речі. Мені здається, що для цивільного життя різниці немає, але тут точно є.
Там друзі, які на «цивілці» були просто друзями, вони там і лишилися друзями — друг і є друг. І все. А побратим — це більше, ніж друг.
Це ті хлопці, той колектив, який сформувався та перебуває тут. Це, мабуть, друга сім’я вже, в якій ти прожив важливий і важкий період життя, з якою ти йдеш уперед, незважаючи ні на що, — наголошує «Голландець».
Не просто «людина у військовій формі»
— Побратимів багато може бути. Тут немає такої градації: ось це побратим близький, а це побратим — просто побратим.
У це слово я вкладаю більше сенсу, аніж просто «людина у військовій формі». Побратим — це той, хто з тобою пліч-о-пліч воював. Принаймні для мене, — продовжує він.
На глибоку повагу, пояснює «Голландець», заслуговує кожен військовослужбовець, який добровільно або за мобілізацією став на захист України.
— Тобто будь-якому військовому — честь і хвала. Це брат, рідна душа, розумничка, молодець.
Він, напевно, найкраща людина, яка одягла піксельну форму, взяла у руки зброю та захищає Батьківщину. Він апріорі не може бути ось ну чимось негативним.
Це найкращі, це супермени, це суперлюди. Але в слово «побратим» я, напевно, вкладаю більше сенсу, який стосується тих хлопців, з якими ми стояли, — каже ротний Президентської бригади.
«Піксель» — це символ. Це прапор
Форма Збройних Сил України стала для нього на один рівень з такими державними символами, як Герб і Прапор України.
— Я вважаю, що «піксель», напевно, вже став символом. Це не одяг, це символ, так. Як Прапор, як Герб чи Гімн України.
Це той одяг, який носять пацани, які… Ось я вважаю, що це Герої України. Усі. Ось усі ці люди, які носять піксель, — переконаний «Голландець».
Він негативно сприймає зверхнє чи навіть зневажливе ставлення до «пікселя», яке часом відчувається з боку прибічників «мультикама».
— Я не вважаю, що це правильна позиція. «Мультикам», «піксель»… Ще раз: «піксель» — це символ. Це прапор. І його у будь-якому разі треба поважати.
Можеш одягати будь-що там: «мультикам», «оливу», «а-такс», «дубок», не знаю… Але піксель — це символ, який треба шанувати, — наголошує військовий.
Кава у Києві
Саме таку шану «Голландцю» випало одного разу особисто відчути під час перебування у Києві.
— Напевно, просте слово, звичайне — «дякую».
Колись я був у Києві, поїхав у чергову відпустку чи відрядження, не пам’ятаю точно. Я йшов по формі містом, підійшов — ранок був — замовив собі каву.
І там стояв хлопець-бариста. Він зробив мені каву, дає її, я йому простягаю гроші, він каже: «Та ні, не треба. Ти військовий, тобі просто так».
І я кажу йому «дякую», а він мені каже: «Та ні, друже, це вам подяка».
Ну така ситуація, слова… Так, це мені дуже запам’яталося, — переказує «Голландець» просту, але зворушливу історію.
«Я залишаюсь, це моя країна»
— До війни у мене часто закрадалися думки про те, щоб там виїхати кудись, в іншу країну, в пошуках кращого життя.
Зараз я розумію, що Україна — це країна, за яку ми тут воюємо, живемо та вмираємо.
І жити я залишусь у своїй країні, за яку я воюю тут, на сході України, — впевнено каже військовий.
Зараз йому складно уявити, якою буде перемога українського народу та держави Україна у цій справедливій захисній для українців Війні за Незалежність.
Однак «Голландець» переконаний, що Україна неодмінно переможе.
— Я свято вірю в те, що цей день настане обов’язково, перемога обов’язково буде, вона за нами.
Немає розуміння перемоги, як показують у кіно, коли: раз — перемога, всі кинули зброю і поїхали додому.
Такого не буде. Тому, напевно, так складно уявляється. Але вона потрібна. І вона буде наша, — переконаний Захисник України.
Фото з приватного архіву героя
