Ексклюзивно у день Служби безпеки України АрміяInform після спілкування з представником Обʼєднаного центру координації пошуку та звільнення полонених, незаконно позбавлених…
Вони не завжди на перших шпальтах новин. Їх рідко показують у зведеннях, але без них не працює жоден підрозділ.
Про роботу зв’язківців розповіли на сторінці Сил територіальної оборони ЗСУ.
Вони зв’язківці. Ті, хто забезпечує стабільний, надійний зв’язок там, де кожна секунда може врятувати життя.
Головний сержант Василь Козачек та солдат Юрій Ткач — військовослужбовці підрозділу зв’язку 1-го батальйону 1-ї окремої бригади Сил ТрО ЗСУ.
До повномасштабної війни вони були цивільними: працювали, будували, водили авто. В армії раніше не служили.
У 2022 році разом з іншими формували батальйон на Житомирщині фактично з нуля.
«Все приходило поступово. Крок за кроком. Головне — не хвилюватися», — кажуть бійці.
Вони вчилися прошивати радіостанції, налаштовувати обладнання, забезпечувати безперервну комунікацію між підрозділами. Стабільний зв’язок — це координація, це управління, це безпека наших військових.
Це можливість вчасно передати наказ, попередити про небезпеку, викликати підтримку.
Але війна це не лише техніка. Це й постійна загроза. Минулого року один із бійців отримав контузію внаслідок удару FPV-дрона.
Ворог з’являється раптово, іноді його не видно й не чути. Якщо не впевнений — краще шукати укриття. Якщо маєш шанс — збивай.
Саме так вони і вчинили днями, під час буденного завдання (перепрошивка рацій) вони потрапили під приціл ворога.
Ворожий FPV-дрон був нейтралізований зі звичайної стрілецької зброї, завдяки навченості і злагодженості зв’язківців.
Попри ризики вони залишаються на позиціях. Бо мотивація проста і чесна: щоб ворог не прийшов до їхніх домівок на Житомирщині. Щоб їхні родини були в безпеці.
«Ми йшли сюди до перемоги. І це мотивує», — говорять військові.
Вони не чекали, що хтось зробить це замість них. Вони прийняли рішення діяти. І сьогодні закликають інших не вагатися.
Як повідомляла АрміяInform, двоє бійців 3-го батальйону 112-ї бригади Микола і Сергій, на межі витривалості, в оточенні, без можливості ротації 165 днів тримали позицію на Костянтинівському напрямку.
