Чоловік систематично поширював інформацію з обмеженим доступом, перешкоджаючи комплектуванню Сил оборони України та сприяючи, таким чином, загарбницько-окупаційній армії російської федерації. Про це стало…
Двоє бійців 3-го батальйону 112-ї бригади Микола і Сергій, на межі витривалості, в оточенні, без можливості ротації тримали позицію.
Розповідь про бійців була оприлюднена на сторінці 112-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.
За цей час вони з розрахунку МК-19 стали піхотою. Спочатку вони були на позиціях не одні, перед ними ще були люди. Але через деякий час вони лишились самі і їхня позиція стала переднім краєм, де ворог 24/7 намагався вбити їх різними способами.
«Ми прикривали піхоту. Коли нас розібрали — ми стали першими. А коли ти перший — ти автоматично стаєш піхотинцем», — говорить Сергій в інтерв’ю.
Сергій був кухарем в ресторані. До цього в нього був досвід участі в бойових діях на Курському напрямку. Сергію виповнилося 40 років просто на позиції.
За його словами, найбільше тоді хотілося солодкого. Побратими привітали його з днем народження, скинувши з дрона снікерси та смаколики.
Миколі 49 років. До повномасштабної війни займався ремонтними роботами. Для нього це був перший бойовий вихід.
Під час штурму їхніх позицій — Сергій отримав осколкове поранення в ногу. Рана з часом загоїлась, утім осколки витягли вже після повернення, у грудні. У Миколи загострилися хронічні захворювання, зокрема проблеми зі шлунком.
«Бувало, що доводилося відмовлятися від посилок, аби не демаскувати позицію. Доводилось пити дощову воду. Інколи по кілька днів були без води взагалі», — каже боєць.
Найскладніше, кажуть, це зайти на позиції та вийти з них.
«Вийти і зайти — це найскладніше. Треба чекати погоди. Бо не буде погоди — не буде можливості вийти», — зазначають вони.
26 грудня бійці почали вихід з позиції. Виходили тиждень. Перечіпалися через оптоволокно.Ноги підкошувалися, бо м’язи були атрофовані після місяців без руху.
Чоловіки кажуть, що триматися допомагала обіцянка повернутися додому і знання, що позаду стоять свої.
«В мене ціль була утримати позицію і живим прийти. І побратим. Я з ним вийшов — з ним і вернусь. Я побратима не кину, хоч він і важкий», — жартує Микола.
Майже два місяці військовослужбовці не могли поспілкуватись з рідними, хіба по рації передавали через командира вітання.
Відсутність можливості ротації змушує військовослужбовців тримати позиції без визначеного кінцевого терміну, іноді місяцями.
І це ще раз доводить, наскільки критично важливо масштабувати безпілотні системи, щоб зберігати найцінніше — людський капітал.
Як повідомляла АрміяInform, боєць спеціального стрілецького батальйону Alcatraz у складі 93-ї механізованої бригади «Холодний Яр» з позивним «Джоні» розповів про 50 днів на позиції.
