Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Андрій коригує напрямок вогню у складі розрахунку зенітної установки.
Історію бійця оприлюднили на сторінці 831-ї Миргородської бригади тактичної авіації.
У руках планшет — його головний інструмент. На екрані — курс, швидкість і напрямок ворожих безпілотників. Усе чітко, без емоцій. Кожен просто робить свою роботу.
Але варто лише оголосити повітряну тривогу і разом із хлопцями на позицію виходить він — рудий кіт, який мовчки сідає поруч із зенітною установкою і завмирає, наче теж заступає на чергування.
Свій перший збитий безпілотник Андрій пам’ятає добре.
«Ціль з’явилася раптово і за мить була знищена. Загалом підрозділи, в яких я служив, знищили понад десяток ворожих БПЛА», — каже боєць.
Кожна така ціль — це врятовані життя. І щоразу після влучного пострілу кіт, здається, так само уважно вдивляється в небо разом із воїнами.
Зараз Андрій служить в одному екіпажі з Валерієм — досвідченим військовим, який у строю з 2003 року.
За його словами, на позиції важливе все: злагодженість, довіра, підтримка. І навіть отой «рудий хвіст» поруч — теж частина цієї маленької бойової родини.
Кіт не йде, поки не пролунає відбій. Чекає разом із ними. Сидить поруч у тиші після адреналінового сплеску. Наче сторожує спокій.
Ворог щодня намагається атакувати українські міста. Але на варті неба стоять такі воїни і навіть їхній рудий талісман.
Бо сила оборони — не лише в техніці. Вона в людях — тих, хто тримає стрій. І в тих, хто мовчки сідає поруч, коли починається бій.
Як повідомляла АрміяInform, у перші дні вторгнення ворог намагався знищити позиції його зенітного ракетного комплексу.
