Насамперед завдяки його творам широкому загалу відомі візуальні образи українських військовиків часів Української революції 1917‒1921 років та почасти боротьба Української Повстанської…
Позивний «Карабас» дістався Петру від батька. Це не просто прізвисько, а частина цивільної ідентичності, яку він приніс із собою у військо.
Історію бійця оприлюднили на сторінці Сил територіальної оборони ЗСУ.
До повномасштабного вторгнення Петро Радкевич працював у лісництві, знав кожну стежку та кожен кущ, вмів слухати шепіт дерев. Сьогодні ці знання рятують життя його підрозділу, бо Петро — військовий, навідник СПГ-9 у 115-й окремій бригаді Сил ТрО ЗСУ.
Петро готувався до служби з 2022-го, але чекав, поки четверо його дітей хоч трохи підростуть. Однак у 2024 році таки зробив рішучий крок та підписав контракт.
Починав «Карабас» як розвідник-кулеметник, але згодом перевівся на посаду навідника станкового протитанкового гранатомета (СПГ-9). Його досвід орієнтування на місцевості допомагає ідеально обирати позиції.
Один із найяскравіших епізодів в його службі стався на шостий день перебування на позиціях. Повертаючись із побратимами з пункту набору води, група почула шурхіт. У густих кущах за 15 метрів рухалися три силуети.
Коли на пароль ніхто не відповів, а побратим помітив білий скотч (маркування ворога), почалася стрілянина. Ситуація була критичною — наші бійці опинилися прямо під стволами окупантів. Один з наших воїнів зазнав поранення.
«Ми свої, що ви робите, нам потрібно туди на точку вийти і доповісти, давайте без стрілкотні», — несподівано закричав «Карабас» суто донецькою говіркою.
Вороги розгубилися, і ця коротка мить дозволила групі підхопити пораненого та переміститися в укриття.
Після короткого бою та відходу одразу оглянули побратима. Його голова була в крові, він важко дихав. Але, на диво, поранення не було критичним — бронежилет стримав кулю, лише її осколок поранив обличчя.
Результат бою: один полонений окупант і підтверджена смерть командира ворожої ДРГ, яка намагалася обійти наші позиції з тилу.
Для Петра Україна — це його сім’я: четверо дітей, дружина та мати. І поки ворог на нашій землі, лісник залишається воїном. Бо він воює не на чужій землі — він захищає своє.
Як повідомляла АрміяInform, бойовий медик Олексій із позивним «Рекрут», що проходить службу в підрозділі «Фенікс», розповів про роботу на передовій, досвід окупації та бойову роботу.
