Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Відчував, що велика війна буде, і готувався до цього
Назарій став на захист Київщини у складі 72-ї механізованої бригади імені Чорних Запорожців у перший день повномасштабного вторгнення РФ.
Він народився 31 грудня 1994 року в Ірпені.
— Син змалечку дуже хотів бути військовим. Був такий маленький і худенький, що я була впевнена — його мрія ніколи не здійсниться, — каже мама воїна, пані Марія.
Вона розповідає, що Назарій багато читав, був дуже кмітливий. З 14 років займався спортом, захоплювався грою в страйкбол.
У 2013 році закінчив Ірпінський економічний коледж за спеціальністю «Бухгалтер».
— У 2014 році Назарій підписав контракт і пішов служити військовим фінансистом у лави 101-ї окремої бригади охорони Генштабу ЗСУ. Його військова частина розташовувалась у Києві, але син їздив у відрядження в зону АТО — відкривав хлопцям банківські картки. Тоді він зрозумів, що хоче воювати зі зброєю в руках, — ділиться жінка.
Після закінчення контракту Назарій вступив до Київського національного університету імені Тараса Шевченка на фізичний факультет. Пані Марія каже, що він хотів стати фізиком та працювати у міжнародних проєктах. Але не полишав думок про війну.
— Він часто казав: «Мамо, я відчуваю, що буде велика війна. Потрібно щось робити, готуватися. Я не відсиджуватимусь у фінансовій службі, хочу захищати Батьківщину по-справжньому». Так і сталося, у 2022 році син одним із перших взяв до рук зброю, — продовжує жінка.
За словами пані Марії, у 2021 році Назарій звернувся до військкомату з проханням, щоб його направили на навчання. Він став стрільцем-помічником кулеметника.
— За 10 днів до повномасштабної війни ми родиною ходили у театр на виставу «Три товариші», що наче стала знаковою. 23 лютого син зібрав речі і чекав дзвінка з військкомату. Але йому не зателефонували. А вранці 24-го, коли зрозуміли, що почалася війна, Назарій сам швиденько поїхав до військкомату. Він заздалегідь замовив військове спорядження, зокрема шолом, бронежилет, а також окуляри, бо мав проблеми із зором. Коли син виходив із дому, в нього на очах були сльози, — ділиться мама воїна.
Увечері 24 лютого Назарій повідомив батькам, що перебуває на позиції біля Русанівського мосту в Києві у складі 72-ї механізованої бригади імені Чорних Запорожців.
Він боронив Київську та Донецьку області. Загинув 28 серпня 2022 року під час бойового завдання в селі Павлівка біля Вугледара.
Пані Марія розповідає, що добре пам’ятає той день. Вона розмовляла із сином напередодні. Розмова була дуже короткою, але, як завжди, з гумором. А наступного дня зрозуміла, що Назарія довго немає в мережі, повідомлення від неї лишаються непрочитаними.
— Я набрала його побратима й запитала: «А де Назарій?». Він відповів: «Назарія немає». Я кажу: «Як немає?». І чую: «Я вам співчуваю, Назарія немає». Я поклала слухавку, більше нічого не могла вимовити, — ділиться жінка.
Пізніше батькам розповіли, що позицію, яку зайняв «Падре» із трьома побратимами, сильно обстрілювали. Командира та ще одного бійця поранило під час бою, викликали евакуаційний автомобіль.
Назарій допомагав побратимам дійти до «евака». Тоді поруч вибухнула міна, що стала смертельною для нього. В лікарні у Вугледарі констатували смерть унаслідок проникнення осколка до легень.
Поховали воїна 2 вересня 2022 року в Ірпені на Алеї Героїв.
Указам Президента України Назарій Драшпуль нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Слава і честь Герою!
Фото надані Марією Драшпуль
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
