Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Одногрупники називали його Лео, прирівнюючи талант до вмінь Леонардо да Вінчі.
Ярослав — ровесник відновленої незалежності України. Народився 14 вересня 1991 року серед краси Івано-Франківщини, у селі Малий Гвіздець неподалік Коломиї. Завжди був старанним, відповідальним і вихованим.
У 2009 році закінчив Гвіздецьку загальноосвітню школу. Перша вчителька Ярослава Ганна Довганюк згадує свого учня як зразкового сина, доброго друга та щирого патріота.
Хлопець, якого малим називали Славчиком, до всіх був привітним і уважним. Любив природу, гори, наснажувався їхньою красою. Ярослав ще з дитинства мріяв малювати, тому легко визначився з професією.
З 2009 року по 2015-й навчався в Косівському інституті декоративного і прикладного мистецтва. Здобув спеціальність дизайнера-графіка. У дипломному проєкті розробив фірмовий стиль серії упакування трав’яних чаїв рідного краю.
Юнак мав неабиякий мистецький хист. Одногрупниця Аліна Віліщук розповідає, що зрозуміла це ще під час вступного іспиту.
«Ярослав сидів навпроти мене, такий милий та спокійний, в окулярах, із зосередженим поглядом. Вже за дві години іспиту я зрозуміла, що повний лузер, адже порівнюючи мій безпропорційний «шедевр» з його роботою, зловила себе на думці: «Аліна, що ти тут забула?» — згадує дівчина.
За всі три вступні іспити Ярослав отримав найвищі результати. Відтоді студенти називали його Лео — натякаючи на рівень таланту, який демонстрував знаменитий Леонардо да Вінчі.
«Пам’ятаю Ярослава Палійчука, худорлявого, із виразними рисами обличчя хлопчину. Він вирізнявся з-поміж інших одногрупників толерантністю, умів об’єктивно поставитися до зауваження, коли йшлося про рисунок та живопис, — ділиться викладач із рисунку та живопису Роман Юсипчук. — Ярослав виконував завдання якісно, усе робив на позитиві, у групі був найкращим із професійної підготовки».
Викладачка фахових дисциплін відділу графічного дизайну Косівського інституту Оксана Липка розповіла, що роботи студента вирізнялися глибоким знанням регіонального колориту, орнаментики та стилістики. «Любив нашу гуцульську культуру, це одразу видно з його робіт. Ідентичність прикарпатця передалася Славкові від родичів», — констатувала пані Оксана.
Ярослав завжди допомагав іншим. «То нагодує, то позичить грошей, то покаже, як краще змішувати кольори, — розповів однокурсник Радіон Кісельов, з яким студентами майже шість років орендували квартиру. — Славік завжди був готовий робити це безкорисливо, що є рідкістю в наш час».
В Ярославі дивовижно поєднувалися відкритість та замкнутість, підкреслює Радіон, зауважуючи, що донині не розумію, як таке може бути. І додає: «За образом стриманого, дещо замкнутого хлопця ховався хоробрий Чоловік, який, не задумуючись, вчинив героїчно».
Художник творив у техніці «сухий пензель» на перетині графіки й живопису. Свої малюнки Ярослав виконував на незаґрунтованій поверхні, використовуючи дуже жорсткі пензлі та олійні фарби, які тонким шаром розтирав на папері або тканині. Така техніка створює ефект фотографії.
Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну Ярослав у перших рядах пішов захищати державу: став сапером 54-ї окремої механізованої бригади.
«Тут може прилетіти будь-якої миті. Фосфором ворог лупить безперервно, небо світиться. Влучив у щойно облаштовані наші окопи. На щастя, ми вчасно почули звук дрона та пішли звідти, — нотовував Ярослав під час перебування на фронті сучасної російсько-української війни. — А тут із нашого боку злетіла ракета — і в той дрон! Що тут скажеш — війна…».
Життя Ярослава Палійчука обірвала ворожа куля 9 травня 2022 року в районі Курахового на Донеччині.
Чин похорону загиблого воїна-добровольця відбувся в його рідному селі.
Про недовге, але яскраве життя захисника розповідає книга «Ярослав Палійчук. Недописане життя», про видання якої у пам’ять про сина подбали батьки. Добрим словами із вдячністю згадують молодого чоловіка всі знайомі.
Відповідно до Указу Президента України від від 28 грудня 2022 року № 900/2022 «Про відзначення державними нагородами України» солдат Ярослав Палійчук нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Після загибелі Ярослава родина бійця переказала 1 000 000 гривень, отриманих від держави, у фонд «Повернись живим» на потреби Збройних Сил України. «Це історія, яка розбила нам серце», — написали тоді на волонтерській сторінці.
Пам’ять свого земляка бережуть односельчани. 19 лютого 2023 року у Гвіздецькому ліцеї відкрили меморіальну дошку на його честь.
Також місцеві жителі ініціювали перейменування вулиці Українська на честь Ярослава Палійчука, про що було ухвалене відповідне рішення на черговій сесії селищної ради. Батьки полеглого захисника виділили кошти на капітальний ремонт дорожнього покриття вулиці імені свого сина.
Слава і пам’ять Воїну!
За матеріалами книги «Ярослав Палійчук. Недописане життя» та Гвіздецької територіальної громади
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
