Міжнародну делегацію на чолі з координаторкою з питань охорони громадського здоров’я МКЧХ Аною Лусією Буено та керівником проєкту з фізичної реабілітації та інклюзії Суджитом Пандою зустрічав…
Він міг залишитися за кордоном. Міг чекати. Але обрав шлях, який веде на війну — і на якому залишаються до кінця. Микола «Горець» — командир відділення 148-ї окремої артилерійської Житомирської бригади.
Історію воїни розповіли на Facebook-сторінці бригади.
«До війни я працював за кордоном приватним підприємцем. Жив звичайним життям, як і багато хто. Але коли все почалося — сумнівів не було. Я пішов одразу», — згадує Микола.
Перші спроби потрапити до війська були невдалими. Добровольців було надто багато: «Не брали. Казали — зачекай. Я прийшов ще раз. І ще раз. Я просто розумів: якщо не зараз, то коли?»
Зрештою його прийняли. Так почався шлях на війну. Микола родом із Закарпаття, Рахівського району. Каже, що гори вчать витримці змалку.
«Горець» навчався на навідника самохідної артилерійської установки 2С3 «Акація», потім потрапив тоді ще у 148-й окремий гаубичний самохідно-артилерійський дивізіон.
З 2023 року Микола воює на САУ «Цезар». Каже, що перехід на іншу техніку — це новий рівень відповідальності.
«Мені завжди було важливо не просто виконувати наказ, а розуміти процес. Я бачу, що можу бути корисним більше. Передавати досвід, допомагати молодшим, підказувати офіцерам, сержантам, солдатам. Це не про посаду — це про результат».
Сьогодні «Горець» проходить офіцерські курси. Після їх завершення він обійме посаду командира артилерійського взводу.
Це історія не про звання. Це історія про шлях людини, яка прийшла на війну свідомо — і залишилась у строю заради інших.
