Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Почесні найменування пов’язують сучасні військові підрозділи з видатними діячами, місцевостями чи подіями української історії.
Це формує спадкоємність та власну військову традицію.
11 грудня 2024 року Президент України присвоїв 1039-му зенітному ракетному полку Сухопутних військ Збройних Сил України почесне найменування «імені генерал-хорунжого Миколи Капустянського».
Микола Капустянський (1881–1969) — український військовий і політичний діяч, генерал-хорунжий Армії УНР, діяч Української Військової Організації, співзасновник і один із керівників ОУН.
Народився в селі Чумаки на Січеславщині. Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище, брав участь у російсько-японській та Першій світовій війнах.
Влітку 1917 року він став одним з ініціаторів формування українських військових частин, а в серпні очолив штаб 1-ї Української піхотної дивізії. Вбачаючи в більшовиках серйозну загрозу не лише для України, включився в боротьбу проти загарбників. У листопаді-грудні 1917 року під його безпосереднім командуванням дивізія у складі частин корпусу не пропустила на Київ збільшовизований 2-й гвардійський корпус, роззброїла 34-й Вітебський полк, завдала більшовикам значних втрат під Старокостянтиновом, Жмеринкою, Бердичевом.
Згодом як начальник оперативного відділу об’єднаних армій УНР та УГА брав участь у розробці плану наступальної Київської операції (6–31 серпня 1919 року) і здійсненні серпневого наступу на Київ, що призвело до визволення майже всієї Правобережної України та Києва від більшовиків.
Але українській владі тоді не вдалося втриматися, тож Микола Капустянський з іншими командирами опинився в польському таборі для інтернованих, де написав історичну розвідку бойового шляху Армії УНР. У 1923 році переїхав до Парижа, був одним із засновників Українського воєнно-історичного товариства, членом Української Військової Організації, очолюваної полковником Євгеном Коновальцем, брав активну участь у діяльності української еміграції у Франції. У 1929 році став учасником Першого конгресу українських націоналістів у Відні, входив до складу проводу ОУН, займався переважно військовими питаннями.
Під час Другої світової війни як один з лідерів «мельниківців» був учасником і військовим керівником похідних груп у 1941–1943 роках. У 1945 році емігрував до Мюнхена, з 1948 року — військовий міністр Уряду УНР у вигнанні, член Вищої військової ради, з 1964 року — глава сенату Українського націоналістичного Руху.
До останніх днів життя Микола Капустянський не сумнівався в колосальних продуктивних силах України і неминучому возз’єднанні її із Заходом, вірив у велике її значення в басейні Чорного моря і до глибокої півночі, а головне — у самостійність. Вірив у переможне завершення національно-визвольної боротьби так щиро, як сучасні його послідовники — воїни ЗСУ.
