Їх обвинувачували у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України в особливий період. Дії кваліфіковано за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України — вчинення злочину за попередньою…
9 жовтня 2025 року Борщівський районний суд Тернопільської області оголосив вирок у справі № 594/1204/25: мешканку регіону визнали винною у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України в особливий період (ч.1 ст.114-1 КК України).
Йдеться не про випадкові повідомлення в месенджері, а про конкретну схему, яка працює на одне — зрив мобілізаційних заходів і ослаблення держави під час війни.
Головний висновок цієї справи простий і неприємний для тих, хто любить хайпувати на соціально-чутливих темах чи прикриватися громадянською позицією: будь-яке умисне попередження про місця і маршрути роботи груп ТЦК та СП дає інструмент ухилянтам — а отже, прямо грає на користь ворога.
Як саме працювала схема
За матеріалами вироку, обвинувачена була адміністраторкою Viber-спільноти чисельністю близько 6,2 тисячі учасників. Використовуючи власний телефон, вона впродовж тривалого часу збирала інформацію про місця роботи військовослужбовців ТЦК та СП (груп оповіщення), публікувала в чаті повідомлення про локації і час проведення мобілізаційних заходів. В окремих епізодах — передавала маршрут руху військовослужбовців і відповідала учасникам на запити про те, є чи нема ТЦК у конкретних місцях.
Суд встановив: ці повідомлення відповідали реальним місцям перебування військовослужбовців у конкретні періоди та були доступні всім учасникам групи. А це означає, що інформація використовувалась як попередження, щоб особи, які намагаються уникнути військового обов’язку, могли вчасно зникнути з поля зору.
Чому це не побутова історія і не про «інформування людей»
У вироку прямо пояснюється логіка: поширення даних про місця мобілізаційних заходів створює перепони для встановлення мобілізаційного ресурсу, ведення військового обліку і комплектування підрозділів.
У воєнний час такі дії мають конкретну ціну, яка вимірюється не лайками в чаті, а некомплектом на фронті.
І тут принципово важливий контекст, який часто свідомо уникають в обговореннях: ТЦК та СП — це частина системи оборони. Там служать військовослужбовці, майже завжди з бойовим досвідом, які після поранень або обмежень за станом здоров’я продовжують службу в тилу. Вони знають, що таке нестача людей у підрозділі — бо бачили це не в теорії, а на війні. І коли хтось у чаті «зливає точки», він фактично б’є по ланцюгу, який підживлює фронт.
Ключові епізоди, встановлені судом
Серед епізодів, описаних у вироку:
- публікації про місце перебування військовослужбовців у Борщеві — з прив’язкою до конкретних районів і об’єктів;
- повідомлення про роботу груп у населених пунктах області;
- інформування про блокпости та напрямки, де проводились заходи;
- передача даних про переміщення (маршрут) групи.
Злочинні дії, як зазначено у вироку, були викриті та припинені 9 липня 2025 року під час обшуку за місцем проживання. Далі — кримінальне провадження, угода про визнання винуватості та судове рішення.
Вирок: 5 років. І це — сигнал усім.
Суд визнав жінку винною за ч.1 ст.114-1 КК України та призначив покарання у вигляді 5 років позбавлення волі зі звільненням від відбування з випробуванням (іспитовий строк — 1 рік), із покладенням обов’язків реєструватися в органі пробації, повідомляти про зміну місця проживання та роботи.
Маємо юридично зафіксований статус: вина встановлена, вирок є, строк призначено. Будь-яке порушення умов випробування — і покарання може стати реальним.
Окремо суд постановив спеціальну конфіскацію телефону (знаряддя вчинення злочину) — у власність держави.
Чому потрібен розголос таких справ
Розголос — це не показова кара і не медійна помста. Це елемент оборони в тилу: кожна така справа має працювати як попередження для тих, хто розглядає ідею «підзаробити» або «похайпувати» на зливах локацій.
Емоції, втома, претензії до системи — усе це може існувати в суспільстві. Але є межа, після якої будь-яка позиція перестає бути дискусією і стає дією на послаблення держави.
Публічно «зливати» місця роботи ТЦК та СП, попереджати про маршрути, створювати «радар ухилянта» — це не нейтральна позиція. Це працює на ворога. І судова практика показує: за це настає відповідальність. Невідворотна.
