Беручи участь у походах під час важких боїв проти переважаючих сил російської червоної армії, він забезпечував поповнення українського війська особовим складом….
Війна завжди народжує техніку, але в Україні цей процес позбувся інерції минулого століття.
Машина з’являється там, де ще вчора ціна людського кроку ставала неприпустимою. Так сформувалася українська школа наземної робототехніки — прагматична, фронтова, без ілюзій і виставкового пафосу.
Це не технологічна мода, а жорстка необхідність. Суть змін — у новому розподілі ролей: рішення залишається за людиною, а найнебезпечніша робота переходить до машини. Саме в цій точці відбувається один із найглибших зламів у логіці сучасного бою.
Ця школа не має застиглих догм. Її доктрина — тактична доцільність, її метод — швидкість, її сенс — забрати на себе той ризик, який більше не повинен лягати на живе тіло.
Нова епоха бойової робототехніки
Темпи, з якими Україна впроваджує наземні роботизовані комплекси, нагадують еволюцію у прискореній зйомці: технології тут розвиваються не десятиліттями, а циклами бойових зіткнень. Процеси, які в інших арміях розтягуються на роки випробувань і сертифікацій, в Україні проходять за один сезон війни.
Статистика Міноборони ламає звичні уявлення: лише за липень до війська допущено вісім нових моделей НРК, з початку року — сорок, торік — шістдесят. На початку широкомасштабного вторгнення таких кодифікацій було майже у п’ятдесят разів менше.
Це не просто кількісне зростання.
Це зміна самої «фізіології» війська — його рефлексів та швидкості адаптації.
Таке прискорення забезпечують три системні опори:
- DOT-Chain Defence: Цифровий маркетплейс озброєння. Він перетворив закупівлю техніки з бюрократичного лабіринту на прямий канал між підрозділом і виробником. Постачання, що раніше тривало місяцями, тепер займає тижні або дні. НРК стали продуктом реальної потреби фронту, а не інерції планування.
- «Залізний полігон»: Технологічна «тискова камера». Понад 550 тестів за рік у темпі реального бою. Жодних компромісів: машина або витримує фронтові умови, або повертається на доопрацювання. Цей фільтр відсікає «презентаційні» прототипи, залишаючи лише життєздатні зразки.
- Масштабування навчання: У листопаді Міноборони сертифікувало перші сім приватних шкіл операторів НРК. Державне фінансування навчання тисяч спеціалістів перетворює роботизацію з екзотичної спецаіалізації на регулярний кадровий потік.
У результаті Україна отримала екосистему, яка працює в бою так само природно, як артилерія, інженерні групи чи аеророзвідка.
Ефект відкриття: культура, з якої виросла українська роботизація
Українська роботизація виросла не з лабораторних концептів, а з культури фронтового прагматизму. Її фундамент — речі, що працюють у багнюці, на морозі й під вогнем.
Найточніший символ цієї філософії — саперна лопатка. Інструмент без надлишкової складності, чия головна цінність — надійність. Саме цей підхід став «генетичним кодом» українських наземних роботів. Їх створювали не як демонстрацію технологій, а як утилітарне спорядження, яке має витримувати бій.
Українська школа НРК сформувала кілька характерних рис.
По-перше, універсальність, продиктована потребою. Одна й та сама платформа за короткий час може змінювати ролі: від логістичного тягача до санітарної евакуації, від інженерного комплексу до ударного засобу.
По-друге, конструкція тут не є сталою. Її визначає не креслення, а запит підрозділу, місцевість і тактика противника. Робот адаптується так само швидко, як змінюється фронт.
І по-третє, технологічна прямота. Українська роботизація — це не про «майбутнє заради майбутнього», а про механізацію виживання: передати машині те, що більше не має виконувати людина під прямою загрозою.
У цьому й полягає культурний зсув. Робот перестав бути футуристичним атрибутом. Сьогодні це базовий елемент оснащення підрозділу — так само буденний, як зв’язок чи шанцевий інструмент.
Життя перше — тяглова сила, яка забирає вагу з плечей
Перше життя наземного робота здається найпростішим. Без драматичних кадрів і без сюжетів, які стають вірусними. Але саме з цього все починається: з моменту, коли машина бере на себе роботу, яку людське тіло виконує ціною болю, виснаження і втрати ресурсу.
Тяглова сила — це не технічний термін, а фронтове відчуття.
У тридцятиградусну спеку чи в глибокий сніг, на розбитих полях або в коридорах посадок, там, де рюкзак раптом важить удвічі більше, робот стає тією тихою опорою, що економить сили там, де їх забирає сама війна.
У 91-му окремому протитанковому батальйоні це виглядає майже буденно: невеликий робот «Танчик» рухається за групою і бере на себе те, що тримає підрозділ на ходу — ящики з харчами, воду, заряджені акумулятори, іноді шанцевий інструмент.
Саме така буденність і змінює темп бойової роботи. Коли людині не потрібно переносити на собі все, що забезпечує її виживання, вона зберігає сили для головного — бою, руху, рішення.
Подібно працює й логістика в 33-й бригаді: їхній «Терміт» пройшов понад 300 кілометрів і перевіз більше ніж дві з половиною тонни вантажів — маршрут, який ще недавно вимагав би щоденної роботи цілої групи.
Поруч із ним діє DODGER — компактний, низький і броньований робот, здатний доставляти чверть тонни під вогнем і залишатися малопомітним навіть на відкритих ділянках.
Цей перехід легко недооцінити, бо він майже непомітний.
Але саме він визначає, як армія рухатиметься завтра: із збереженою витривалістю, кращим темпом і більшою свободою маневру.
Життя друге — той, хто забирає з-під смерті
Евакуація з-під вогню — одна з найризикованіших операцій для особового складу. Україна стала першою країною, яка почала системно замінювати евакуаційні групи наземними роботизованими комплексами.
Еволюція цих платформ пройшла шлях від простих вантажних візків до спеціалізованих броньованих машин. Сучасні НРК — це захищений зв’язок під дією РЕБ, бронекапсули для поранених і швидкість, яка часто стає вирішальним фактором виживання.
Кейс «Хартія»: маршрут, який неможливо пройти пішки
На Харківщині підрозділ «Хартія» отримав евакуаційне завдання в умовах повного контролю противника з повітря: троє поранених у кілзоні, один — у критичному стані. Будь-яка евакуаційна група стала б ціллю ще до того, як дісталася бійців.
Тому вперед пішов робот.
Маршрут для НРК прокладали інакше, ніж для людини: з урахуванням рельєфу, траєкторій FPV і напрямків можливих атак. Машина зайшла в зону ураження, забрала поранених і повернулася.
Самі бійці визнають: людина б там не пройшла.
Операція «Скітлс»: 84 кілометри відповідальності
Перший медичний батальйон провів евакуацію двох важкопоранених із різних точок. Між ними — 21 кілометр відкритого простору під постійним наглядом дронів.
Робот виконав дві місії поспіль.
За підсумком операції:
-
дистанція — 84 км за майже 7 годин;
-
середня швидкість — 14 км/год, на окремих ділянках — до 40;
-
стійкість — під час другої місії НРК отримав пряме влучання FPV у бронекапсулу.
Корпус пошкоджено, але поранений усередині не постраждав. Машина зберегла хід і завершила евакуацію.
Обидва бійці вижили.
Операція «Вогник»: швидкість як найкращий бронежилет
На іншій ділянці батальйон працював на дистанції 68 кілометрів — відкритий маршрут, де FPV атакують усе, що рухається. Класична евакуація там була практично неможливою.
Перша спроба зірвалася: дрон атакував машину за чотири кілометри до точки.
Повторна місія перетворилася на гонку. Чотири дрони-камікадзе заходили на атаку — і жоден не влучив. НРК розігнався до 72 км/год і просто випередив удар.
Операція тривала близько трьох годин і завершилася успішним вивезенням пораненого.
Життя третє — машина, яка змінює ландшафт
Інженерна розвідка й розмінування — це зона нульової толерантності до помилок. Тут кожен метр може бути пасткою, а кожен крок — останнім. Наземні роботизовані комплекси змінили саму логіку проходження мінних полів: тепер у «темну зону» першою заходить машина, щоб зробити її прохідною для штурмових груп.
8-й полк ССО: коридор між двома флангами
На Північно-Слобожанському напрямку 8-й полк Сил спеціальних операцій отримав завдання перевірити й зачистити ділянку між флангами — сіру зону без суміжних підрозділів, насичену мінними пастками та розтяжками.
Замість саперної групи вперед пішов НРК із протимінним тралом.
Робот виявив і зняв загородження, пробивши безпечний коридор через заміновану смугу. Штурмова група пройшла готовим маршрутом, зайшла в населений пункт і провела зачистку без втрат.
-
- Фото: 4-та бригада оперативного призначення «Рубіж» НГУ
-
- Фото: 4-та бригада оперативного призначення «Рубіж» НГУ
-
- Фото: 4-та бригада оперативного призначення «Рубіж» НГУ
-
- Фото: 4-та бригада оперативного призначення «Рубіж» НГУ
-
- Фото: 4-та бригада оперативного призначення «Рубіж» НГУ
Невидима робота, яка змінює фронт
Інженерні завдання НРК множаться щомісяця. Вони розміновують траншеї, підступи, посадки. Виносять небезпечні боєприпаси. Підбирають техніку, яку не може підібрати людина. Встановлюють спіралі «єгози» під обстрілами, де кожна секунда відкритого перебування — надто висока для людини ціна.
Роблять дозоване мінування на ділянках, які ворог намагається обійти.
У цьому житті робот не змінює тактику — він змінює доступність бою: відкриває шлях там, де його не було.
Життя четверте — машина, яка веде вогонь
Коли машина здатна заходити туди, де піхота не може втриматися через щільність вогню, наступний крок стає неминучим — вона починає воювати. На українському фронті наземні роботизовані комплекси давно вийшли за межі допоміжних ролей. Вони перестали бути лише засобами доставки чи евакуації — і починають ставати повноцінними учасниками бою.«К-2»: точкове знищення без ризику для людини
«К-2»: точкове знищення противника без ризику для воїна
У 20-й бригаді безпілотних систем «К-2» перехід до ударних НРК відбувся максимально прагматично. Оператори підвели дистанційну платформу впритул до групи противника та здійснили підрив встановленого заряду.
- Результат: Підтверджені втрати ворога (загиблі та поранені).
- Ефект: Завдання виконано без наближення особового складу до зони прямого ризику.
Ця бойова рутина колись вважатиметься нормою, але зараз лише народжується.
«Холодний Яр»: кулемет, що працює там, де не може піхота
Інший випадок — у бригаді «Холодний Яр».
Машина з кулеметним модулем зайняла позицію, до якої жоден боєць не міг підійти: занадто оголено, занадто пристріляно, занадто довго треба стояти нерухомо під прицілом.
Робот працював короткими чергами, контролюючи сектор, стримуючи просування, роблячи те, що піхотинцю довелося б виконувати ціною власної вразливості.
-
- НРК «Прометей» 28 ОМБр/ Фото: Костянтин і Влада Ліберови
-
- НРК «Прометей» 28 ОМБр/ Фото: Костянтин і Влада Ліберови
-
- НРК «Прометей» 28 ОМБр/ Фото: Костянтин і Влада Ліберови
-
- НРК «Прометей» 28 ОМБр/ Фото: Костянтин і Влада Ліберови
Паралельно виник новий клас — роботизована ППО.
Так у 28-й бригаді з’явився «Прометей» — перша у світі повноцінна система протиповітряної оборони, на базі наземного робота. Це не концепт і не лабораторна модель, а реальна машина, яка збиває повітряні цілі там, де стаціонарна ППО прожила б лічені хвилини.
93-тя бригада: розвідка без дронів, у тумані
У «Холодному Яру» НРК вперше відпрацював як глибинний розвідник у повній відсутності повітряної видимості.
Туман позбавив аеророзвідку можливості для огляду, але робот, захований під деревами на російській позиції, побачив рух техніки раніше за всіх. Він передав дані операторам, і саме ці координати відкрили повну картину для дронів.
FPV увійшли в роботу вже по точних координатах — і колона згоріла до того, як вийшла на рубіж атаки.
Четверте життя — це не еволюція техніки. Це еволюція відповідальності
Проблема кількості та специфіки: те, чого ще не вистачає майбутньому
Чотири життя наземних роботів — логістичне, евакуаційне, інженерне й бойове — показують, як змінюється природа війни, коли машина бере на себе ризики, які раніше брала на себе людина. Але є деталь, яка проходить крізь усі ці історії тонкою лінією: цього майбутнього поки що замало.
Український фронт — це не єдиний простір, а мозаїка різних бойових середовищ.
- Донеччина вимагає броньованих платформ, що витримують щільність артилерії, яка змінює рельєф щодня.
- Харківщина — швидкості й дальності, бо відкритий простір робить кожен маршрут мішенню для FPV.
- Запорізький степ — автономності, бо відстані великі, а укриттів майже немає.
- Луганські посадки — машини низького профілю, здатні рухатися там, де піхотинець змушений пригинатися що два метри.
Жоден універсальний робот не охопить весь фронт.
Але й жоден напрямок не може чекати.
Саме тому різниця між тим, що Україна вже має, і тим, що їй потрібно, не вимірюється «кількістю техніки» — вона вимірюється масштабом війни, яка розширюється швидше, ніж будь-яка промисловість. Підрозділи, які вже інтегрували НРК у щоденну роботу, показують результати, але ці результати — лише фрагмент того, яким може стати фронт, коли машин буде достатньо для системного застосування, а не точкового.
Україна вже рухається саме в цьому напрямку: вона пропонує партнерам розгортати спільне виробництво, створювати платформні лінійки під стандарти НАТО, адаптувати моделі під конкретні типи рельєфу та характер боїв. Це не локальні експерименти й не стартапи, а потенційний фундамент нової індустрії — тієї, яка здатна забезпечувати фронт не десятками, а сотнями систем щороку.
Потреба у роботах не зменшується — вона зростає разом із швидкістю самої війни.
І саме тому все, що ми бачимо сьогодні, — не фінальна форма, а її перша ітерація.
Перший доказ того, що наземні роботи можуть не тільки розширювати можливості армії, а й змінювати саму архітектуру бою.
Дві філософії війни: коли техніка служить людині — і коли людина служить техніці
Наземні роботи приходять на війну без емоцій і без намірів.
Але сама їхня поява оголює головне: яку ціну армія готова платити за життя — і що вона вважає прийнятною втратою.
У цьому сенсі робот — не лише інструмент.
Він — тест. Не на інноваційність, а на систему пріоритетів.
Українська формула вибору: залізо гине, людина — ні
У ЗСУ діє негласний фронтовий принцип: якщо удар може прийняти техніка — вона повинна це зробити. Роботів тут не «бережуть» заради статистики. Їх відправляють туди, куди вже не можна відправляти людей, — якщо це дає шанс витягнути пораненого.
Найбільш показовий приклад — операція «ГВЕР».
На захопленій позиції 33 дні залишався важкопоранений боєць із накладеним турнікетом. Він не міг рухатися й перебував під постійним вогнем.
До нього сім разів вирушали наземні роботи.
Шість машин було втрачено — підриви на мінах, удари FPV, розстріли впритул. Чотири з них надали інші підрозділи — без зволікань і пояснень.
Сьомий робот дійшов. Із пошкодженим колесом і корпусом він подолав 64 кілометри, дістався позиції та евакуював пораненого.
Боєць вижив. У цій операції немає патетики, лише логіка: шість втрачених машин — прийнятна ціна за одне збережене життя.
російська логіка: коли солдат — витратний матеріал
На Торецькому напрямку бійці 100-ї бригади ЗСУ спостерігали картину, яка чітко показує російську логіку використання техніки.
Попереду рухається російський піхотинець — фактично живий щит.
За ним — їхній НРК, який він має «вести».
А вже позаду, на відстані кількадесяти метрів, йде оператор, що тримає машину в полі зору, бо інакше не може нею керувати.
У цій побудові немає жодної випадковості: першим іде той, хто має прийняти вибух міни чи удар FPV. Машина — в центрі, як те, що треба зберегти. Оператор — позаду, подалі від ризику.
Коли пролунав вибух, результат був таким, як і закладено цією схемою: піхотинець загинув, робот залишився цілим.
Це не помилка тактики і не дивний епізод.
Це — шкала пріоритетів, за якою ця армія вимірює власних людей.
У цих двох підходах — дві цивілізації війни
Одна ставить техніку між солдатом і смертю.
Інша — ставить солдата між технікою і смертю.
Одна втрачає машини, щоб зберегти людей.
Інша втрачає людей, щоб зберегти машини.
І хоч обидві сторони можуть мати схожі інструменти, одна й та сама машина працює в цих арміях як два різні види зброї — бо працює в різних системах цінностей.
Початок ери автономності
Наземна роботизація в Україні пройшла шлях від одиничних фронтових рішень до державної системи за рекордно короткий час. Але те, що ми бачимо сьогодні, — це лише перший рівень. Далі вирішальним стане не поява ще однієї платформи, а перехід до масового й стандартизованого застосування.
Наступний етап — це масштабування. Так само, як підрозділи безпілотників стали звичною частиною структури бригад, наземні роботизовані комплекси мають перейти з точкових історій успіху в регулярний інструмент кожного напрямку: для логістики, евакуації, інженерної роботи й вогневих задач.
Паралельно розширюватиметься й сама «архітектура» НРК: більше бойових модулів, більше типів застосування, краща стійкість до РЕБу, елементи автоматизації та підтримки штучним інтелектом — не як фантастика, а як спосіб зменшити навантаження на оператора і прискорити реакцію на полі бою.
Окремий вимір — кооперація наземних і повітряних платформ. Уже сьогодні з’являються епізоди, коли один НРК може утримувати позицію або працювати там, де людина не має часу й простору. У майбутньому саме зв’язка наземних роботів і БПЛА здатна перебирати на себе цілі ділянки роботи на передньому краї — системно зменшуючи ризик для особового складу.
Україна вже довела головне: наземні роботи на війні — не експеримент. Тепер питання в тому, як швидко вони стануть такою ж буденністю фронту, як дрони. І саме ця швидкість — виробництва, навчання, інтеграції й адаптації — визначатиме наступну архітектуру поля бою.
