Невелика група офіцерів й аналітиків поставила під сумнів домінуючу доктрину важких літаків і довела, що майбутнє повітряних боїв — за маневреними, швидкими та порівняно недорогими машинами….
В Укрінформі відбулася презентація автобіографічної книги колишнього військовополоненого Олексія Анулі «Jingle Bellz».
Олексій — український військовослужбовець, кулеметник 21‑го окремого стрілецького батальйону, учасник оборони Чернігівської області. У березні 2022 року потрапив у полон, звідки був звільнений у межах обміну 31 грудня 2022 року. Досвід полону в росії, зокрема, нелюдські умови утримання та регулярні тортури, він детально описав у своїй книзі, обсягом понад 900 сторінок.
Задум написати книгу виник у Олексія Анулі під час реабілітації в Латвії. Щоб допомогти пригадати всі деталі, уряд Латвії надав Олексію будинок, де він відтворив умови, схожі на ті, що були в неволі. Так була написана книга Jingle Bellz, перша презентація якої відбулася 4 травня 2025 року в латвійському місті Огре.
— Мені вдалося повністю виписати ці спомини, тому що я в них намагався сповідатися… і сповідався я перед своєю матір’ю… — розповів Олексій.
Після початку російського вторгнення Олексій Ануля прийшов до Чернігівського військкомату з 57‑річним батьком Юрієм. Обидва вступили до Збройних Сил України, їх обох відправили до села Лукашівка під Черніговом.
9 березня 2022 року під час боїв Олексій отримав уламкове поранення. Йому вдалося врятуватися, він переховувався близько 12 годин у старому руслі річки.
А батько Олексія, Юрій Ануля залишився у Лукашівці. За свідченнями побратимів, він допоміг вивести з оточення 42 людей, а потім повернувся, щоб прикрити відступ. Юрій та ще четверо українських воїнів потрапили в полон, їх катували та спалили живцем у місцевій церкві.
Обгорілі рештки тіл викинули біля доріг між селами Анисів та Бакланова Муравійка. Тіло Юрія Анулі знайшли за ДНК і спочатку поховали у Ніжині, а в травні 2023-го перепоховали в Чернігові.
— На різних етапах полону я намагався дізнатися, що з моїм батьком. Це була просто якась вища сила, що мені в різних колоніях, у різних місцях росії траплялися саме ті люди, які були очевидцями того, як загинув мій батько. І ці свідки досі в полоні… Завдяки ним я знаю, хто його катував і за що, я знаю хто його вбив… — згадував Олексій Ануля під час презентації.
Виживання в російському полоні стало найтяжчим випробуванням у його житті. Він провів у неволі майже десять місяців, з яких 130 днів перебував у карцері, що назавжди змінило його життя.
— Я бачив, як замордовані й виснажені побратими вмирали на моїх очах, не витримуючи тортур у російських катівнях… Вона про всіх цих людей моїми очима, не тільки про мене… це ті етапи, які назавжди відклалися у мене в пам’яті, і у мене відчуття, що я людина, яку відпустили на Геловін, між мертвими і живими, і в мене є змога дуже швидко роздати не цукерки, а інформацію, і бути голосом тих, хто, на жаль, вже не скаже… — наголосив Олексій.
Організувала подію Київська організація Національної спілки журналістів України. Її голова — Михайло Сорока вручив Олексію Анулі спілчанську відзнаку «Незламні» — за мужність, силу духу та відданість принципам свободи слова і демократії.
Фото Віталія Павленка
