Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Старший лейтенант Олександр, із позивним «Шева», служить заступником командира танкової роти у 128-й окремій важкій механізованій бригаді «Дике поле».
Офіцер починав службу в 2022 році в 4-й окремій танковій бригаді. Згодом у зв’язку з реорганізацією його підрозділ був переведений до 128-ї важкої механізованої бригади. Маючи за плечами навчання на військовій кафедрі, у 2022-му році Олександр пройшов підготовку на курсах і був призначений командиром танкового взводу.
Офіцер брав участь у боях на Харківщині, під Куп’янськом, Бахмутом і в багатьох інших місцях.
Олександр пригадує, що на початку його бойового шляху воювати було легше, адже не було дронів в такій кількості.
Одного разу наприкінці 2023 року його підрозділ працював двома танками з однієї посадки по іншій — на дистанції метрів 800. На той час у танкістів ще не було захисних антидронових капюшонів, нічого зверху. Після того, як наші військовослужбовці відпрацювали по ворогу, на відкаті два дрони прилетіли в башту одного з танків, а третій — ударив в трансмісію. Танк зупинився.
Як пригадує Олександр «добре, що в нас люки були відкриті. Нам довелося покинути танчик, але росіяни знали, що ми там ще є. Продовжили працювати і по танчику, і по нас в посадці. Слава Богу, всі ми вийшли живі. Відвалялися на лікуванні там трошки — хтось п’ять днів, хтось більше. А навіднику Саші найбільше дісталося. Ми помітили, що вони частіше б’ють по навіднику, нiж по командиру».
Нині нашим екіпажам доводиться виконувати задачі з підключеними установками РЕБ, причому часто допомагають піхотні частини, з якими працюють танкісти.
Олександр каже, що «РЕБ працює чітко — тому що під час одного виїзду бачив, як один дрон ляпнувся, не долетів, а то й були такі, що не долітали. І через те, що росіяни не могли нічого зробити FPV-шками, то вони артою просто крили. Але коли дрони на оптоволокні, то на нього нічого, на жаль, не діє».
Тому в основному робота танкістів зараз відбувається з закритих вогневих позицій. Як каже Олександр, «робота як робота. Виїхали, відпрацювали, повернулись. Виїхали, розвалили, повернулись. Навіть нехай повернулись без танчика, але живі повернулись, і слава Богу, що живі. Це й запам’ятовується. Називати скільки разів виїжджали, думаю, немає сенсу — багато».
Олександр додає:
— Знаєте, все залежить від екіпажу. Я повторюсь: танк — це колективна зброя. Я виїжджав з різними екіпажами, про когось скажу, що дуже добрі хлопці, буває, що хтось не хоче з кимось виїжджати: мовляв, що колега ще недосвідчений. Я тоді кажу — згадай себе. Ти виїжджав перший раз, ти був досвідчений, з тобою хотів хтось виїжджати? Ти ж в екіпаж якось потрапив, то чому? Чому ти не хочеш виїжджати з кимось? Тому що ти не впевнений в ньому. Так ти додай йому впевненості. В очі дивись, кажи, що він має робити і все. Це найголовніше.
До війни Олександр був менеджером, а командир танка — це теж керівник. І тут теж все тримається на трьох китах: планування, організація і контроль.
