Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Бійці роти ударних безпілотних авіаційних комплексів 151-го окремого розвідувального батальйону розповідають про особливості сучасної війни у повітрі.
Війна змінюється кожні чотири місяці
Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин.
— Сам комплекс називається ACS-3, це наша українська розробка. З плюсів — він дуже витривалий. Дозволяє успішно конкурувати в повітрі з нашим ворогом, тому що у противника цей безпілотний напрямок досить сильно розвинутий. До того ж, забезпечення у них (у ворога — ред.) іде безперервно. Ми постійно їх збиваємо, а наступного дня вони знову вилітають. З хорошого — вони (дрони противника — ред.) невитривалі. Наш авіаційний комплекс може знаходитися у повітрі до 16 годин. Дальність польоту заявлена виробником у 120 кілометрів, але це в тепличних умовах, коли комплекс випробовувався рік чи два тому. А зараз вже інша війна, вона диктує нові вимоги.
На думку «Кібера» не завжди виробники БПЛА встигають за швидкими змінами умов війни.
— Деякі виробники, які заходять на цей ринок і продають для ЗСУ БПЛА, особливо, якщо це серйозні, дорогі засоби, вони думають, що їхнє рішення буде працювати довго. Але кожні 4 місяці модель війни змінюється. Та війна, що зараз, це не та війна, що була 4-6 місяців тому. А війна, що була 4-6 місяців тому, це не та війна, що була 15 років тому. Це зовсім різні моделі. Ті схеми, які працювали ще рік тому, зараз це просто самогубство. Наприклад, на початку широкомасштабного вторгнення була ефективна тактика, коли ми на пікапах під’їжджали до ворожих позицій, могли їх обстрілювати і на пікапах виїжджати. Чисто на ефекті несподіванки це добре працювало. Зараз на відстані вже 8-10 кілометрів від лінії бойового зіткнення починається так звана кілзона, куди на пікапах вже краще не заїжджати. У нас вона постійно розширюється, ми освоюємо засоби мінування, щоб ворог не міг спокійно пересуватися в зоні 10-15 кілометрів. Ворог робить так само. Навіть зараз траса з Ізюма на південь, туди на Слов’янськ, Краматорськ, вона вже обстрілюється ворогом, хоча там близько 40 і більше кілометрів від ЛБЗ, але вона вже під ударами ворожих БПЛА. З нашої сторони теж є такі приклади, коли ми вражаємо ворожі цілі в тилу, десь за 40 кілометрів від позицій. Вважаю, що цей напрямок далеких польотів дуже недооцінений. Так само зміни ідуть і по частотах. Ті частоти, що були 4 місяці тому актуальні, вони зараз уже не актуальні, тому що ворог вже душить наші засоби своїм РЕБом. Нам потрібно, як мінімум так само постійно адаптуватися, як і ворог, а краще бути на крок попереду.
Сам «Кібер» — розвідник у другому поколінні.
— Я в армії від початку повномасштабного вторгнення. Спочатку брав участь в обороні Києва, разом зі своїм батьком і групою ветеранів — з АТО служили в одній бригаді. Батько дав мені дуже гарну підготовку, він пройшов Піски, Іловайськ, Донецький аеропорт. Він був розвідником, тобто виходить я вже розвідник у другому поколінні. На жаль, батько загинув при виконанні бойового завдання під селом Вербове, у 23-му році під час контрнаступу. Наразі я продовжую нашу сімейну справу. Мій брат також воює. Я пройшов свій шлях повністю: починаючи від «мавіків», закінчуючи великими крилами. Ми уражали логістичні шляхи ворога, маємо низку цікавих уражень: рідкісні зразки техніки, логістичні артерії ворога, які не підлягають відновленню. Якщо на «мавіках» можна вивести на місію одну-дві людини, то на більш серйозних комплексах вже потрібна команда. Зазвичай, це до десяти людей, дивлячись від складності цього комплексу. І при дальніх польотах понад сто кілометрів, постійна має бути зміна фокусу. Після двох годин роботи око вже замилюється, втомлюються усі сенсори, і так продуктивно працювати не виходить, тому потрібно міняти людей.
Півтисячі годин нальоту
Боєць «Грім» літає на БПЛА «Лелека 100»:
— Я у ЗСУ я з кінця 24 року. Пройшов БЗВП, потрапив у цей підрозділ, пройшов навчання по роботі на «Лелеці». За рік вже маю понад 500 годин нальоту, здійснив понад 170 вильотів. Основне моє завдання: розвідка. Шукаємо розташування особового складу, пересування техніки, коригуємо вогонь. Серед цілей були переправи, ангари з технікою, укриття з особовим складом. Працюємо і вдень, і вночі. Займаємося не тільки розвідкою, але й підтвердженням уражень цілей. Зняли, як суміжний підрозділ уразив ворожий бліндаж, передали їм цю інформацію. В цивільному житті я був дистриб’ютором, постачав овочі та фрукти у Київ, Дніпро та Харків.
З добробату у пілоти
Боєць «Гиря» літає на «мавіку», вже має на своєму рахунку біля 20 уражених ворогів.
— У 2022-му році, після початку широкомасштабного вторгнення, я долучився до лав добровольчого батальйону, а потім перейшов до ЗСУ, підписав контракт. Це було у 2024-му році. Вже на той час активно розвивалася тема FPV-дронів, бомберів та «мавіків». Я одразу доєднався до роти ударних безпілотних авіакомплексів нашого батальйону. Місяць проходив підготовку в «учебці», де опановував один з безпілотних апаратів. І далі вже почав їздити на бойові завдання. Тобто частину знань я отримав в «учебці», а потім набираєшся досвіду в бойових виїздах. Екіпаж, в якому я працюю, займається розвідкою та коригуванням. А додатково ми робимо вогневе ураження, скиди з різних дронів. Задачі в нас відрізняються від тих, які всі бачать на відео. Ми просто проводимо групи, при потребі робимо гуманітарні місії Якщо потрібно, доставити хлопцям або батарейки до радіостанцій, їжу чи щось ще, то робимо це. А коли потрібно, виявляємо ворога і здійснюємо його вогневе ураження. Мій улюблений безпілотник — «Мавік 3Т». На мою думку, він — найкращий, особливо в зимню пору року. Тепловізор дуже гарно бачить ворога, по якому ми працюємо скидами. Трошки маю уражених ворогів на рахунку. Скільки? Та десь двадцять. На Куп’янському напрямку останні кілька місяців досить напружена ситуація. В місто заходять ворожі ДРГ, по яких ми працюємо. Ворог діє малими групами, часто використовує антитепловізійні плащі. Через це їх непросто виявити і уразити. Але працюємо. Зміни у нас тривали, коли по 5 днів, а бувало, що і по 20. Все залежить від ситуації на фронті. Коли є можливість, нас міняють.
Спочатку літав, тепер ремонтує
Боєць з позивним «Змій» служить майстром безпілотних авіаційних комплексів.
— До ЗСУ я прийшов у 2024-му році. Пройшов БЗВП, потім ще підготовку в Британії, ну і потрапив до 151-го розвідбату, де мені одразу доручили займатися FPV-дронами. Для цього я пройшов ще одне навчання, після чого одразу почав їздити на бойову роботу. Тобто, я не тільки майстер, але й пілот. Коли повернувся з «учебки», за 2 тижні у нас був сформований екіпаж, і ми вже виїздили на бойову роботу. Всього в екіпажі має бути чотири людини: два пілоти, сапер, який займається бойовою частиною і ремонтник. Важливо, щоб в екіпажі всі працювали на одному рівні, розуміли одне одного. Тоді не буде сварок. У нас екіпаж злагоджений. Виїздимо на бойові чергування, працюємо по ворогу. Найдовший виїзд був на два тижні. Тут, на Куп’янському напрямку ситуація достатньо напружена. Буває, що ворожі штурмовики заскакують в багатоповерхівки, в яких ще можуть залишатися цивільні. Це трохи заважає роботі. Тому що хтось іде вулицею, і не зрозуміло, чи це наш цивільний, чи російський штурмовик. А так ворог лізе й лізе. Здебільшого в пішому порядку. Пересувань на мотоциклах чи іншій техніці дуже мало. Тому що річка заважає. То вони або пливуть на човнах, або вплав ідуть. Ну, а ми зустрічаємо. За день, бувало, робили і по 20 бойових вильотів. А бувають дні, що усього по п’ять.
Фото Наталії Кравчук
