Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Доповідь о шостій ранку чергового підрозділу «Артан Х» була короткою:
— Наших на «еспешці» захопили, тягнуть у полон!
Це означало мінімум декілька неприємних речей.
Втрата своїх — це боляче і дуже погано.
Втрата позиції — це неприємно, але можна виправити.
Порушення лінії оборони і можливість ударів по інших опорниках — це теж додавало клопоту.
Але основне після такої доповіді — зробити все можливе, аби врятувати своїх.
Оператор БПЛА на екрані монітора спостерігав, як група росіян веде захоплених двох бійців. Третій, який був на позиції, десь зник — його видно не було. Або вбитий, або кудись заховався.
Тим часом група росіян разом з полоненими зайшла в якийсь напівзруйнований будинок. Командир підрозділу ухвалив єдине прийнятне рішення — віддав наказ скинути на той будинок декілька скидів зі сльозогінним газом. Після влучних скидів росіяни почали вибігати на відкритий простір, було видно, як вони протирають очі, і тоді по них вдарили оператори FPV «Артану Х».
Удари були разючими — вдалося вбити всіх росіян. Наші бійці, які злегка очманілі від такої круговерті подій, залягли.
Командир замислився — як повідомити своїм, що робити далі?
Рішення було несподіване — записати аудіофайл і запустити «мавік». Бійці, коли з неба почувся голос командира, були, м’яко кажучи, здивовані. Але то була не примара: просто з неба лунав звичний голос командира:
«Я — „Фаворит“, ідіть за мною. Я — „Фаворит“, ідіть за мною».
Однак зробити це було непросто. З одного боку — росіяни пильнували. З іншого — мінне поле. Утім, під зудіння «мавіків», ховаючись, крок за кроком, час від часу завмираючи, чекаючи на наступний виліт свого дрона, двоє бійців прямували до своїх.
Вже пополудні, втомлені, брудні, але живі і при зброї, двоє «іксів» були у своїх. Як з’ясувалось, росіяни закидали їх позицію газовими скидами з дронів, і поки вони розчухались, росіяни були вже в окопі. Врятувало ж їм життя те, що ворог зміг відрізнити спецпризначенців від звичайної піхоти, тож ворожі бійці намагались привести їх до своїх командирів живими. Але росіянам це не вдалось.
Третій «ікс» повернувся вже під вечір — сам вийшов, знайшов наші позиції, знайшов дорогу через мінні поля і повернувся неушкодженим.
Як зазначив командир «Артан Х» Андрій Мельник: «Ось такі дива бувають. Якщо розповідати, можна не повірити, начебто занадто нереалістично, але такі історії теж часто бувають на фронті — на межі фантастики. Це свідчить, що ми дуже бережемо своїх бійців і завжди докладаємо всіх зусиль для того, щоб зберегти їхнє життя і повернути живими-здоровими».
До речі, якщо вас цікавить спеціалізований та аналітичний контент про військову справу — підпишіться на телеграм-канал АрміяInform
