Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
«Алекс» — офіцер розвідувального підрозділу окремого загону безпілотних систем «Тайфун».
Понад рік він і його побратими — очі та аналітичний центр однієї з найтехнологічніших бойових команд на фронті. У розмові з кореспонденткою АрміяInform розвідник розкриває, як працює система, де кожен БПЛА — не просто «пташка», а елемент аналітичної машини, яка вичисляє ворога ще до його появи.
— На яких дронах Ви зараз літаєте?
— У нас комплексна система. Використовуємо Mavic, різного типу крила — фотольоти та відеольоти. Усе залежить від завдання і напрямку. Ми працюємо як єдиний організм.
— Які основні завдання виконує Ваша розвідувальна група і на яких напрямках Вам доводилося працювати?
— Куп’янський, Покровський, Запорізький — ми там були. Наша задача — виявлення цілей і їх аналітика. Працюємо через дрони, соціальні мережі, перехоплення сигналів РЕР. Якщо, скажімо, нас цікавлять точки запуску ворожих БПЛА, ми налаштовуємося на перехоплення, відстежуємо аналогові відео-сигнали, визначаємо точку, локалізуємо, і вже тоді — рішення: чи працюємо самі, чи з суміжниками.
— Які складнощі виникають у роботі?
— Інформація дуже швидко втрачає актуальність. Ворожа артилерія, наприклад, може бути зафіксована, а за 30 хвилин — вже зникнути. Друге — доступність засобів. Можемо бачити ціль, але не мати чим її вразити.
Гнізда БПЛА, «Борисоглєбськ» і точність до секунди
— Які найвагоміші цілі вдавалося виявити та уразити?
— Найбільше задоволення — знищення гнізд ворожих БПЛА. Вони завдають шкоди побратимам, і коли ми їх ліквідовуємо — це реально важливо. Також — техніка, артилерія, знищували «Борисоглєбськ», який є доволі дороговартісним. Але ми не ганяємось за «ефектом», для нас головне — систематичне ураження ворога.
— Як змінюються підходи до збору розвідданих?
— Перш за все — постійний аналіз. Що обговорює ворог, які нові підходи в дронобудуванні використовує. Ми постійно коригуємо наші конфігурації. Тактика змінюється — раніше одна пташка могла «виносити» групу піхоти на техніці, тепер окупантів розпорошено. Постає питання: чи доцільно витрачати FPV-дрон на одного солдата? Тому, ми шукаємо й інші ефективні засоби для знищення противника, які були б актуальні й максимально ефективні.
— Чим відрізняється робота в тилу противника?
— Першочергово засобами. В тилу противника все складніше. Від 20 до 100 км — це вже інша гра. До 50 км ми дістаємо своїми крилами. Далі — супутникові знімки, OSINT, аналітика соцмереж. Ворог має своїх контент-мейкерів — ми відстежуємо навіть їхню діяльність, щоб зрозуміти, що і де відбувається. Робота у глибокому тилу ворога — це завжди більше про креативність. Одна історія, коли ми запустили крило, воно полетіло і ми спостерігаємо за обстановкою. Інша справа, коли треба застосовувати усі наші дії для збору інформації, щоб зрозуміти як «подорожує» техніка противника, хто на ній працює, як часто і де її ховають. Так, дистанція не завжди дає цілком і точно побачити картинку, втім ми бачимо куди підʼїжджають їхні автівки, бачимо замасковані накриття і тоді усвідомлюємо, що маємо цікаву ціль.
— Наскільки важлива координація з іншими підрозділами ЗСУ?
— Без взаємодії — ніяк. Навіть найсильніший підрозділ не охопить усе. Якщо суміжники не бачать якусь ділянку — ми «підсвічуємо», координуємо, попереджаємо про мінування, допомагаємо орієнтуватися. Це неформальна, жива комунікація — і вона рятує життя. Так само і вони нам допомагають.
— Які техзасоби показали себе найкраще?
— Це завжди комплекс. В залежності від локації, погоди, рельєфу — щось працює, щось ні. Якщо РЕБ глушить усе — переходимо на дрони з оптоволокном, прокладаємо маршрут так, щоб не перервати лінію. Кожен день — нова комбінація.
— Як часто доводиться змінювати тактику?
— Щодня. Загарбники удосконалюють FPV-дрони — ми їх розбираємо, вивчаємо, вигадуємо, як протидіяти. Це нескінченна гонка, в якій виживає той, хто мислить швидше.
— Як готуєте новобранців у «Тайфуні»?
— Після БЗВП — школа за фахом, потім інструктори, далі злагодження. Людина має навчитися не лише керувати дроном, а й приймати рішення у критичний момент, ремонтувати дрон в бойових умовах, діяти у стресі. Після — на позиції, з бойовим досвідом і наставниками. Повна адаптація займає 3–4 місяці.
Успіх операції — це чітке планування і хороша інструкція
— Що для Вас — основа успішної розвідоперації?
— Підготовка. Пілот повинен точно знати, що і де шукати. Інструкція — основа. Коли немає стресового фактора і ми маємо можливість якісно і детально спланувати зону інтересів, що ми хочемо там побачити, на що саме звернути увагу, вказати пілоту що йому шукати, як краще прокласти маршрут польоту, то це дуже впливає на успіх нашої операції. Також важливо враховувати, які ворожі РЕБ працюють в регіоні, якими дронами літає ворог. Ми коригуємо все до дрібниць.
— Наскільки критичний фактор часу?
— Більшість місій — Time-sensitive. У нас є хвилини, щоб зреагувати на САУ або РСЗВ, адже вони будуть в зоні інтересу короткий проміжок часу. За цей час треба встигнути спланувати з якої позиції краще підлетіти, який боєприпас використати, мати хороший горизонт, прокласти маршрут — усе треба зробити за лічені хвилини. Інакше — запізно.
— Яка операція запам’яталась найбільше?
— Покровський напрямок. Ми знали й спостерігали певний проміжок часу за точкою. Це був будинок, де постійно збирається ворожа піхота. Збирали інформацію, координували дії — у результаті окупанти вирішили в один момент усі зібратися поблизу цього будинку і наш дрон знищив штурмову групу просто в момент їхнього збору, влучивши прямісінько всередину. Були також влучні удари по артилерії, куди регулярно підвозили боєприпаси. Але ми звикли — головне не епізод, а система.
— Який напрямок для Вас найважчий?
— Покровський. Там постійний рух, цілодобово. На кожному кадрі — противник або техніка. Наразі на Запорізькому спокійніше. Куп’янський восени був гарячим, зараз — спокійніше.
