Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Литва проголосила незалежність від російської імперії 16 лютого 1918 року.
Наприкінці 1919-го, після успішної військової кампанії, під час якої литовська армія вибила червоних зі східної Литви, відкинувши їх за Західну Двіну, розпочалися мирні переговори між Литвою та радянською росією.
Литва вимагала визнати її незалежність в етнографічних межах — Віленська, Ковенська, Сувальська та Гродненська губернії. І рсфрр, що тоді перебувала в далеко не найкращому становищі, погодилася.
Переговори були нелегкими. Потрібно було врегулювати багато складних майнових, фінансових, цивільно-правових, прикордонних та інших питань. Москва визнала, що вивезене після 1 серпня 1914 року майно, архіви, Литовська метрика, коштовності тощо належать Литовській державі та зобов’язалася повернути ці активи. Радянська росія звільнила Литву від державних боргів російської імперії, а також виділила 100 тисяч десятин лісу та 3 мільйони золотих рублів для компенсації воєнних втрат.
12 червня 1920 року радянсько-литовський мирний договір було підписано. Окрім того, 30 червня укладено додаткову угоду про повернення на батьківщину литовських громадян.
Проте ситуація на фронті стрімко змінювалася. Вже за місяць, 14 липня, порушивши мирний договір з Литвою, червона армія захопила Вільнюс і продовжила наступ у напрямку Варшави. 6 серпня представники Литви та радянської росії підписали додаткову угоду, згідно з якою Вільнюс мав бути переданий Литві до 1 вересня. Після поразки червоної армії у Варшавській битві, радянська росія не мала іншого вибору, окрім як виконати угоду від 6 серпня.
Червона армія відступила з Вільнюса 26 вересня 1920 року, але вже 9 жовтня місто зайняли частини польської армії. Генерал Люціан Желіговський, діючи згідно з таємним дорученням польського уряду та грубо ігноруючи міжнародне право, влаштував повстання польських солдатів та мешканців Вільнюського краю і зненацька захопив Вільнюс, де заснував державу під назвою Серединна Литва, ставши її правителем. У 1922 році Серединна Литва була анексована Другою Річчю Посполитою і залишалася під її владою до вересня 1939 року. До того часу там відбувалися процеси насильницької полонізації.
Литовці відмовлялися визнавати польський контроль і продовжували вимагати юридичних та моральних прав на Вільнюський край протягом усього міжвоєнного періоду. Радянський союз «загравав», підтримуючи претензії Литви.
Зрештою, за радянсько-литовським договором про взаємодопомогу від 10 жовтня 1939 року, Литва повернула собі близько 7 тис. кв. км території включно з Вільнюсом. Це був один із наслідків таємних домовленостей сталіна і гітлера про переділ сфер впливу у Північній і Східній Європі, закріплених пактом Молотова — Ріббентропа.
Але це була лише п’ята частина території, яку радянська росія визнавала за Литвою за мирним договором від 12 липня 1920 року. Не всі литовські території, окуповані радянським союзом, були повернуті Литві. Щобільше, Вільнюс був розграбований радянською армією. росіяни демонтували та вивезли до Мінська значну частину радіоприймачів, обладнання радіостанцій, електричних підстанцій, залізничних ліній, клінічного обладнання, офісних меблів, паперу, важливих архівних фондів та архітектурних планів, найцінніших книг з бібліотек, консервних та олійних заводів, продовольчих запасів. Вільнюс опинився на межі голоду. Наслідки цього «жесту доброї волі» довелося долати «відновленій» литовській владі.
Вільнюс знову став столицею незалежної Литви. Але тривало це недовго. У червні 1940 року Литва була окупована радянським союзом. Договір від 12 липня 1920 року було грубо порушено москвою в односторонньому порядку.
Далі все відбувалося за відомим сценарієм. Після окупації маріонетковий «народний сейм», «обраний» на своїй першій сесії, першим питанням розглянув зміну державного устрою й ухвалив резолюцію «просити» верховну раду радянського союзу прийняти Литовську рср до складу срср, хоча ані Литовська профспілка, ані окремі кандидати не декларували такого положення у своїх передвиборчих програмах. Це було зроблено для формальної легалізації окупації. 3 серпня 1940 року Литва була визнана частиною радянського союзу, тобто анексована.
Деякі історики вважають, що це могло статися значно раніше. Якби Польща не перемогла в польсько-радянській війні, то Литва, попри радянсько-литовський мирний договір, була б окупована й анексована більшовиками ще до кінця 1920 року і ніколи не пережила б у першій половині ХХ століття двох десятиліть незалежності.
