Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Сержант Дмитро служить у взводі безпілотних систем 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.
До ЗСУ добровільно долучився у 2022 році. Покинув роботу в Польщі і повернувся до України.
Які завдання доводиться нині виконувати на фронті та яка ворожа ціль найбажаніша — про це пілот розповів кореспонденту АрміяInform.
Людям, які хочуть потрапити до підрозділу, як наш, треба бути готовими дуже швидко вчитися
«Наш розрахунок більше заточений під скиди. Розвідники знаходять ціль, а ми вже вилітаємо і робимо скиди туди. Працюємо на «Мавіках». Одні з наших цілей — це ворожі укриття. Може, там генератор на позиції противника, може, «старлінк» — по всьому цьому робимо скиди.
Але так само працюємо і по особовому складу ворога.
Щоб усе це робити, треба вміти визначати швидкість і напрямок вітру. Бо треба гарно зробити поправку на вітер, щоб скинути боєприпас і щоб він влучив у ціль.
Коли ж тиха погода, то тоді можна просто цілитись по хрестикові, який є у нас на камері.
Якщо відповідати на запитання «Яку ціль найбільше мрієш уразити?», то зараз це ворожа піхота. Вона нині найбільше дошкуляє нам. Але ціль «номер один», мабуть, це все ж таки пілоти дронів противника. У нас навіть трапляються, скажімо так, повітряні бої з ними.
…Людям, які хочуть потрапити до підрозділу, як наш, треба бути готовими дуже швидко вчитися і згодом якісно виконувати поставлені бойові завдання. У нас є можливість навчати. Але головне — це бажання вчитися. Пілоти в нас досвідчені, знаннями своїми поділяться.
Якщо ж говорити про риси характеру, які мають бути у класного пілота, то це — уважність, витримка і швидка реакція.
І я ніколи не пошкодував, що перейшов до підрозділу безпілотних систем.
Я два роки був у піхоті командиром відділення, і тоді доводилося часто надавати допомогу побратимам
…З того, що за ці майже три роки відбулось на війні зі мною, можу згадати, як ми здійснювали евакуацію побратима.
Тоді ми виїхали на доставку провізії та боєприпасів для наших розрахунків БПЛА. Ми все доставили й вже під час повернення підірвались на міні.
Машина була пошкоджена: два передні колеса і двигун. За годину-півтори за нами приїхала інша машина, під’єднала трос до нашої й потягла.
Дорогою ми потрапили під обстріл, і водія поранило. Місце, де це сталося, я знав, тому швидко знайшов нам укриття для нас.
Там ми зняли з пораненого бронежилет, курточку, я розрізав його «термуху» і якісно надав першу медичну допомогу. Згодом за нами приїхали, і ми евакуювали цього водія.
Тут мої навички з такмеду знадобились. Бо до цього я два роки був у піхоті командиром відділення. І тоді доводилося часто надавати допомогу побратимам”.
Фото: Надія Замрига
