Від самого початку широкомасштабного вторгнення «Яструби» ефективно й ефектно б’ють окупантів на сході та півдні України, застосовуючи широкий спектр безпілотних літальних апаратів — від…
«Плачем ти нічим і нікому не допоможеш. Ворог не піде від того, що побачить твої сльози», — з такою залізною логікою та незламним духом служить молодший сержант Віка на псевдо «Кіпіш». Мама двох дітей, вона свідомо обрала шлях захисниці, ставши зв’язківицею в одному з підрозділів Десантно-штурмових військ.
Про шлях та мотивацію захисниці розповіли на сторінці 148-ї окремої артилерійської бригади Десантно-штурмових військ.
Віка родом із Сум, міста, що всього за 30-40 кілометрів від кордону з росією. Ранок 24 лютого 2022 року вона зустріла, йдучи на маршрутку. «Десь дуже далеко чутно було пару вибухів, але схоже не одразу надала тому значення. Ранок в місті здавався звичайним», — згадує вона. Проте вже в маршрутці розмови про російські війська під Сумами та сльози людей не залишили сумнівів — почалася війна.
Перші дні були важкими: черги в магазинах, на заправках, в аптеках, ворог стояв під самими Сумами. Вона бачила, як багато чоловіків та жінок одразу йшли до військкоматів, щоб отримати зброю. Сама Віка пішла б до ЗСУ з першого дня, але материнський обов’язок не дозволив:
«Я прекрасно розуміла, що в мене діти, і доки я не буду впевнена у їх безпеці, не могла цього зробити», — ділиться вона. Її рішення згодом вступити до лав ЗСУ рідні сприйняли «вкрай негативно», не розуміючи, чому вона, жінка, повинна йти на війну.
Минув майже рік, і Віка, заздалегідь підготувавши своїх дітей, прийшла до ТЦК. «На початку лютого 2023-го… був вибір між офіцерством та йти вчитись на зв’язок. Обрала зв’язок. Я ніколи цим не займалась. Ні за освітою, ні по роботі. Але мені було цікаво», — розповідає «Кіпіш».
У навчальному центрі вона разом з іншими дев’ятьма дівчатами опанувала новий фах. Сьогодні її знань та компетенції достатньо, щоб самостійно організувати зв’язок на новому місці — інтернет, радіозв’язок, антени, комутацію.
«Перший бойовий пуск — і одразу в ціль»: колишня вихователька дитсадка Наталія з «Ігли» збила російську Х-101
Головна мотивація для Віки — її діти. «Я знаю, що за 10-15 років вони [росіяни] знову прийдуть на нашу землю, і на той момент мій син вже буде призовного віку, і моя донька також. Я не хочу, щоб мої діти жили в цьому, хочу щоб вони жили своє щасливе життя… А наразі я не впевнена, що росія зможе піти просто на перемир’я», — пояснює вона свою рішучість.
«Кіпіш» підтримує ідею жіночої мобілізації. «Мене за це заклюють, але кожна жінка має вміти захистити себе і своїх дітей. Я за такий формат армії, як в Ізраїлі», — каже вона, визнаючи, що жінкам в армії буває важче через скептичне ставлення та побутові труднощі, але наголошуючи, що жінки воюють пліч-о-пліч з чоловіками «досить вдало».
Війна змінила її, зробила більш жорсткою та стійкою до стресів. Вона не планує виїжджати з України. Навіть коли діти телефонують і питають, коли вона повернеться додому, і «накриває по-жорстокому», Віка знаходить у собі сили бути на позитиві. «Плачем ти нічим не допоможеш. Ворог не піде від того, що ти плакатимеш. Не перестане бомбити, не залишить окуповані території. Тому ти встаєш і йдеш вперед!» — твердо переконана вона.
