Військовослужбовці закріпилися в підвалі с. Олексіївка на Сумщині і весь цей час коригували вогонь та брали участь у знищенні окупантів. 5 грудня 2025 року за особисту мужність і героїзм,…
Днями в Інституті літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України презентували антологію віршів і прози з війни «Звитяга і мужність».
Участь у знаковій події взяли українські військові, письменники, журналісти, науковці-літературознавці.
Презентація відбулася в межах науково-творчої конференції «Українська література і війна», що була присвячена обговоренню творчості українських письменників-військовослужбовців. Перша подібна конференція, що започаткувала традицію збирати разом талановитих людей, які висвітлюють у своїх творах тему війни, відбулася влітку минулого року в Києві за участі Міністерства оборони України і Національної спілки письменників України.
Цього разу захід ініціювали Спілка письменників та Інститут літератури. Фаховий науковий аналіз видання «Звитяга і мужність» провела старший науковий співробітник Інституту Надія Гаврилюк. Вона наголосила, що цінність представленої книги в авторському баченні війни, у відтворенні її у слові. Спільна мета, яка об’єднала всіх авторів під однією обкладинкою, — зберегти пам’ять про війну. Також пані Надія зауважила, що важливо вивчати ці тексти, і відзначила необхідність збереження пам’яті про війну у поетичному слові.
До антології увійшли поезії Івана Бережного, Павла Вишебаби, Бориса Гуменюка, Артема Довгополого, Сергія Жадана, Андрія Карпенка, Максима Кривцова, Дмитра Лазуткіна, Дмитра Лінартовича, Володимира Ліщука, Сергія Лефтера, Ігоря Мисяка, Василя Пастушини, Оксани Рубаняк, Олександра Стусенка, Іллі та Станіслава Чернілевських. А також прозові твори Олега Калашнікова, Андрія Кириченка, Володимира Короті, Олени Лотоцької, Максима Парфіненка, Миколи Поровського, Олександра Хоменка і Григорія Цимбалюка.
Когось із авторів з нами вже немає, інші продовжують зі зброєю в руках боронити рідну землю. А Дмитро Лазуткін, Олександр Хоменко, Микола Поровський, Григорій Цимбалюк знайшли можливість завітати до Інституту літератури.
Так, один із авторів антології, учасник російсько-української війни, поет і есеїст, кандидат історичних наук Олександр Хоменко зазначив, що література про війну промовляє як свідок.
«Є різні виміри читання і писання, як і виміри фронту, бо така література — як матерія опору; людина, яка пише, вимушена жити на війні із сірою емоцією, а не яскравою, і ця сіра емоційність по-іншому сприймає життя, тому література, створена на „нулі“ — як мерехтлива зірка. Це література крайньої межі, з плином часу вона має вистоятися, кристалізуватися, стати не такою пекучою, а цей утілений у неї біль і пекучий досвід є справжньою матерією літератури, і справжня „література війни“ прийде після війни, коли промовлятиме слово, яке не є „розтяжкою“; така література — це свідчення для вічності, свідчення нашої невипадковості», — сказав він.
Його підтримав Григорій Цимбалюк, який сказав, що митець, який пише про війну, повинен мати велику відповідальність перед читачем і пам’яттю. А полковник у відставці Микола Поровський зауважив, що ця література стала способом осмисленням фактів, які вже стали історією, бо книга — це зброя.
До присутніх звернулися також голова НСПУ, упорядник збірки «Звитяга і мужність» Михайло Сидоржевський, директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України, академік Микола Жулинський, уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь, заступник директора з наукової та видавничої діяльності Інституту літератури Сергій Гальченко, перший заступник Голови Держкомтелерадіо, голова ОУН Богдан Червак, голова Всеукраїнського громадського об’єднання «Спілка офіцерів України» полковник у відставці Олександр Сасько, підполковник ЗСУ Олена «Ластівка» Мокренчук, Член СОУ, ексголова оборонного штабу Нагірного Карабаху Ельхан Нурієв та інші.
У своїх виступах вони акцентували на тому, що на основі національної трагедії, якою стала нинішня російсько-українська війна, виник величезний літературний багатошаровий материк. Там є і поезія, і проза, і публіцистика, присутня справжня непідробна емоція. Література воєнного часу відіграла і відіграє величезну роль у духовній мобілізації суспільства. А ще вона є унікальним відбитком нашого часу, де зафіксовано дивовижний героїзм українського народу та бачення нашої неминучої Перемоги.
