Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Коли російські окупанти, що захопили сусідній бліндаж лише за 25 метрів від українських позицій, на пропозицію здатися самовпевнено відповіли «Русскіє нє сдаются, ідітє дамой...», український сержант-протитанкіст знайшов для них несподіваний, але надзвичайно дієвий «аргумент». Дві модифіковані протитанкові міни, закинуті ним під вхід до ворожого укриття, миттєво знищили його разом з усіма загарбниками всередині, хоча сам герой отримав контузію та опіки від потужного вибуху. Це історія 37-річного Дмитра на псевдо «Злий».
Про бійця розповіли на сторінці 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
Нещодавно його підрозділ опинився в епіцентрі запеклого бою на околиці зруйнованого села на Донеччині. Ввечері російські війська розпочали масований штурм двома БМП та однією БРДМ.
«Вони (БМП) залетіли дуже стрімко, наші сусіди з суміжної бригади, що займали сусідній бліндаж, через суцільний вогонь навіть не змогли дати відсіч», — згадує «Злий», головний сержант взводу ПТРК гірсько-штурмового батальйону. Кілька російських піхотинців заскочили в той бліндаж. Троє українських бійців звідти встигли відступити до укриття «Злого» та його напарника, один, на жаль, загинув. Ворожий БРДМ, що рухався іншим шляхом, був знищений побратимом «Нафанею» з кулемета «Браунінг».
Вночі по захопленому росіянами бліндажу почали працювати українські дрони-бомбери, змусивши ворога забарикадуватися всередині.
«Як тільки зійшло сонце, ми змогли наблизитися… і спробували сконтактувати з ними — запропонували здатися. Звідти почулося: „Русскіє нє сдаются, ідітє дамой, война закончілась…“ та інша подібна нісенітниця. Ще й стріляти намагалися через бійниці», — розповідає Дмитро. За його оцінкою, всередині було щонайменше четверо окупантів.
Зрозумівши, що кулями та гранатами добре укріплений бліндаж не взяти, а здаватися ворог не збирається, «Злий» прийняв нестандартне та вкрай ризиковане рішення.
«Я вирішив задіяти дві протитанкові міни (ТМ). Зняв штатні підривники, прикріпив на їх місце запал ручної гранати, гарно все зафіксував. А далі підкрався до бліндажа, висмикнув кільце із запала й закинув міни прямо під вхід. У мене було близько трьох секунд до вибуху, і я розумів, що маю відбігти за цей час за два повороти траншеї. Але не знаю, чи встиг — просто кинувся на землю», — ділиться деталями сержант.
Вибух був надзвичайно потужним. «Коли гахнуло, мене сильно оглушило, ударна хвиля вивернула бронежилет і обпекла обличчя. Словом, добряче мені дісталося. Зате міни повністю зруйнували бліндаж, вивернули колоди. Усі росіяни всередині загинули миттєво…»
Позбувшись небезпечних сусідів, бійці укріпили свою позицію. І недарма. Наступного дня шестеро добре екіпірованих росіян на трьох квадроциклах знову спробували їх штурмувати. «Видно, що профі, а не якесь „м’ясо“. Але ми добре їх прийняли… Ніхто з них звідти вже не повернувся», — розповідає «Злий». Він особливо відзначив мужність свого товариша Віталіка на псевдо «Бур» з Тернопільщини, який під час першого бою, не вагаючись, відкрив вогонь по ворогу. Після кількох днів запеклих боїв підрозділ вийшов на відпочинок, а Дмитро вирушив до шпиталю лікувати контузії.
Дмитрові 37 років, він родом з Покровська Донецької області. До повномасштабного вторгнення працював на Шахтоуправлінні «Покровське» — найбільшій вугільній шахті України. На початку великої війни він вивіз свою дружину та двох дітей на Буковину, подалі від лінії фронту. Його дім на Донеччині, як і будинки близьких родичів, росіяни зруйнували. Тепер він планує жити на Буковині, сподіваючись на допомогу держави з житлом.
Попри всі ризики служби у гірсько-штурмовій бригаді, він ставиться до цього з розумінням: «Розумію, який ризик, але сприймаю це з посмішкою. Так склалося — інакше не буде, тому хочеш чи не хочеш, а треба це робити. Будеш морально себе тримати, все буде нормально. Я воюю за своїх рідних, за побратимів і за їхні сім’ї…»
Як повідомляла АрміяInform, сержанта з матеріального забезпечення на псевдо «Славутич» врятував життя побратиму, який підірвався на гранаті: надав необхідну домедичну допомогу та доправив пораненого до стабілізаційного пункту.
