«Хай серед простих вояків буде хоч один міністр», — переказують сучасники його слова перед військовою операцією українського війська проти більшовиків, яка…
Вивчаючи досвід XVIII століття, можемо ствердно говорити про те, що тодішня російська дипломатія, підписуючи мирні договори, які були нібито направлені на користь третіх держав, розглядала ці угоди як прелюдію до майбутньої анексії цих нібито «незалежних» територій.
Цікаво, що й зараз, вимагаючи позаблокового статусу України, її демілітаризації, відмови від частини територій тощо, — росія в жодному разі не відмовляється від ідеї в найближчому майбутньому повністю анексувати її. Як анексувала в 1783 році Кримське ханство.
Але спочатку впродовж кількох десятиліть росіяни намагалися послабити Кримську державу зсередини, створюючи хаос у її внутрішніх справах. У 1740 році імперія призначила намісника до Києва для регулювання відносин з Кримом та консула до Криму. Призначений консул регулярно доповідав росії про соціально-політичне та економічне становище ханства, топографічні та стратегічні умови півострова, його військову організацію, демографічну структуру, а також звичаї та традиції народу та кримської правлячої еліти. А окрім того, російська дипломатія спрямовувала зусилля на внесення внутрішнього розколу в Кримському ханстві, створення там проросійського лобі. Сепаратні перемовини з представниками кримськотатарської верхівки «стимулювалися» щедрими подарунками, обіцянками блискучої кар’єри, зрештою, грішми.
«Мирні» угоди країни Z: Кяхтинський договір
Гаряча фаза війни між двома імперіями — Османською і російською, в якій розмінною монетою стало Кримське ханство, розпочалася в 1768 році. В результаті успіхів російської армії на чолі з Петром Румянцевим у Молдові в липні 1770 р. та взяття у вересні Бендер, відрізані від доступу до степів ногайські орди єдисанців і буджаків вимушені були вступити з росією в союз. Відмовилися від підданства Порти, піддавшись на вплив російських агентів, також єдичкули та джамбулуки.
У липні 1771 р., користуючись тим, що хан Селім-Гірей ІІІ із головним кримськотатарським військом воював на Дунаї з першою російською армією, до Криму увійшла 30-тисячна армія В. Долгорукого, якого підтримали 60 тисяч ногайців.
Військо Долгорукова спустошувало територію, як за тридцять років перед тим підрозділи російського фельдмаршала Мініха. Ці спустошення, страти та спалення поселень, власне, геноцид, що тривав кілька тижнів, стали однією з головних причин того, чому частина кримськотатарської еліти на чолі з Сахіб-Гіреєм тоді присягнула на вірність російській імперії. У листопаді 1772 року останнім було підписано сепаратний договір про «незалежність» ханства, проголошувався «вічний союз» з росією, якій передавалися фортеці Керч і Єні-Кале. Отже, так звана незалежність Кримського ханства була ініційована Петербургом і відповідала інтересам винятково російської імперії.
І хоча одразу після підписання цього «миру» в Криму спалахнуло повстання проти окупантів, розкол серед еліти дався взнаки. Тим більше, що безпосередньо на півострові, всупереч угоді, залишилося чимало російських військ під виглядом охорони петербурзького посланника при Бахчисарайському дворі. І ці війська активно підтримували московського ставленика Сахіб-Гірея.
Під впливом несприятливих зовнішніх, а також внутрішніх (смерть на початку 1774 р. султана Мустафи III) чинників Османська імперія змушена була погодитися на ведення переговорів з росією. 21 (10 за ст. ст.) липня 1774 р. у військовому таборі біля болгарського села Кючук-Кайнарджі між Османською та російською імперіями було укладено мирний договір («Пункти вічного примирення та спокою між імперіями Всеросійською та Портою Оттоманською…»). Через п’ять днів договір був підписаний генерал-фельдмаршалом, графом Петром Румянцевим — від імені російської імперії — та великим візирем Муссун-заде Мегмет-пашею — від Османської імперії. Документ складений латиною, російською та турецькою мовами, містив преамбулу та 28 статей, одна з яких стосувалася «незалежності» Кримського ханства включно з його материковою частиною — Османська імперія відмовлялася від власних сюзеренних прав на нього. Зберігалася лише залежність у релігійному відношенні — населення ханства підпорядковувалося султану Османської імперії як халіфу всіх мусульман, а новообраний хан (мав обиратися населенням Кримського ханства лише з роду Чингізидів) ставав легітимним після отримання благословення султана.
До Кримського ханства перейшли османські володіння на південному узбережжі Криму, а також у північному Причорномор’ї між Південним Бугом та Дністром, окрім фортеці Очаків з округою. Російська імперія зобов’язувалася вивести свої війська з території Кримського ханства та повернути хану всі «міста, фортеці, селища, землі і пристані в Криму і на Кубані, її зброєю набуті», окрім Керчі та Єнікале. До російської імперії переходили османські володіння на сході Керченського півострова (округа фортеці Керч) та заході Таманського півострова (округа фортеці Єнікале; сама фортеця знаходилася на Керченському півострові), таким чином Керченська протока опинялася повністю під російським контролем.
Отже, хоча Крим у Османській імперії завжди був незалежним, росія домоглася «незалежності» під себе. Для чого — стало зрозуміло вже в 1777 році, коли на ханство було обрано останнього кримського хана Шагін-Гірея. Потьомкін тоді віддав наказ оточити півострів кораблями, заблокувати всі порти. Це робилося для того, щоб народ гарантовано підняв заколот проти «проросійського» хана — і в підсумку з’явилася можливість широкомасштабного вторгнення. Після введення російських військ тільки за офіційними даними загинуло 12 тисяч мирних жителів, а Акмесджит (Сімферополь) і Карасубазар (Білогірськ) були зруйновані. Також підрозділи окупантів провели насильну депортацію місцевого християнського населення (вірмен і греків) до Азовської губернії у 1778 році, що остаточно ослабило та знекровило Кримське ханство.
Підписуючи Кючук-Кайнарджийську угоду, російська імперія, московські дипломати та чиновники, очевидно, передбачали те, що станеться через 9 років — анексія і ліквідація Кримського ханства. Адже для них ця угода — не більше, ніж папірець, скріплений підписами і красивими печатками. Папірець, що дає нагоду шляхом підкупу еліт, залякування, військового тиску зруйнувати державність зі столітніми традиціями та перетворити загарбану землю на «сіру зону», де проживає пригноблене і безправне населення. Саме на таку «сіру зону» вони зараз прагнуть перетворити й Україну.
