Спочатку танкісти бригади двома влучними пострілами з баштової гармати Т-64 знищили ворожу «мотолигу», а потім бронетранспортер зі знаменитим античним іменем «Буцефал» ліквідував залишки…
Від водія МТЛБ до головного сержанта мотопіхотної роти.
Такий шлях за час широкомасштабного вторгнення пройшов молодший сержант 30 окремої механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького Микола з позивним «Мурчик».
Про свій шлях у піхоті, бої під Бахмутом та чому важливо вміти користуватися усією зброєю, яка є на позиції, «Мурчик» розповів кореспондентам АрміяInform.
«Зайшли дуже нахабно. Ті, що сиділи в норах, навіть не зрозуміли, що відбулося»
Якось довелося повертати втрачену позицію, згадує «Мурчик». Як виявилося, туди встигло забігти 17 ворожих піхотинців, а наших було лише 5. Однак, позицію вдалося відбити, а ворожих штурмовиків знищити:
«У цей день були потужні штурми на багатьох ділянках. Ворогу вдалося захопити одну нашу позицію. Я тоді стояв трохи позаду з антидроновою рушницею. І була команда одну людину відправити на допомогу нашій штурмовій групі. Я прийняв рішення йти. У нас хлопчина стріляв постійно по тій позиції з РПГ, аби вони не висовувалися та не бачили нас. А ми зайшли з двох боків. Вони думали, що ми підемо відбивати позицію понад трасою. Туди навіть ПОМ скинули. А ми пішли трохи інакше. Зайшли дуже нахабно. Ті, що сиділи в норах, навіть не зрозуміли, що відбулося. Більшість з них почала тікати».
«Ми запропонували здатися, а він нам гранату кинув. Ми йому дві у відповідь подарували»
Однак втекти не вдалося нікому, продовжує «Мурчик». Більшість загинули, коли намагалися вибігти з окопів. Один здався у полон, але невдовзі помер через важке поранення. А ще один здаватися не хотів:
«Засів в норі й не хотів здаватися. Пам’ятаю, що побачив, як хтось рукою махає. Я туди магазин випустив. А він знову махає. Я ще один магазин туди пустив. Думаю, що там за броня в нього така. А то виявилося, що один штурмовик прикривається своїм загиблим колегою. Ми запропонували здатися, а він нам гранату викинув. Ми йому дві у відповідь подарували».
За словами «Мурчика» все це відбувалося дуже швидко. Приблизно о 4:30 ворогу вдалося зайти на позицію, а вже о 6 години вона знову була під контролем українських піхотинців.
«Було скучно в тилах. Захотілося драйву»
Миколі 27 років і родом він з Рівненської області. До ЗСУ долучився ще у 2018 році, підписавши контракт. Починав службу на посаді стрільця-зенітника в зенітно-ракетному дивізіоні, однак досить швидко перекваліфікувався у водія МТЛБ. Каже, що йому відразу сподобалася ця техніка:
«Прохідна машина і швидкість у неї файна. Якщо в правильних руках, то кожен апарат нормальний».
«На ділянці у 200 метрів у мене над головою 6 ПТУРів пролетіло»
Широкомасштабне вторгнення зустрів на Луганщині у Троїцькому. Хоч тривалий час рахувався в зенітно-ракетному дивізіоні, але практично всю широкомасштабку провів з піхотою. Спочатку працював в евакуаційній групі з приданим батальйоном ТРО. Саме там його позивний з «Котика» змінився на «Мурчика»:
«Через звук, який видає МТЛБ. Бо вони цей муркіт здалеку чули і розуміли, що то я щось їм везу».
30 бригада імені Костянтина Острозького: перемагай стратегією, як Доктор Стрендж
Згодом Микола опинився вже під Бахмутом, де був прикомандирований до Стрілецького батальйону бригади. Разом пережили багато складних моментів:
«Потрібно було з однієї точки поранених вивезти. А там ПТУРами прострілювали дорогу. На ділянці у 200 метрів у мене над головою 6 ПТУРів пролетіло. А потім пі..ри зрозуміли, що ПТУРами не можуть взяти, то почали стволкою працювати. А коли завантажували поранених, то був прихід від танчика. Я тоді отримав контузію».
Згодом вирішив перевестися в цей батальйон. З водія МТЛБ у піхотинці:
«Було скучно в тилах. Захотілося драйву. І драйву додалося».
Далі регулярні виходи на різні позиції. Неодноразово «Мурчик» був старшим позиції. Каже, що хоч досить багато було штурмових дій противника, але після того епізоду з відбиттям позиції, все інше вже проходило легше:
«На цій ділянці, де я був, там ворог майже не використовував техніку. Вони групами піхоти постійно підходили. Намагалися десь накопичуватися для штурму. Поки перебігали з однієї до іншої позиції, половина з них вже гинула. Було таке, що штурм завершився ще до того, як мав початися. Бо вже не було кому штурмувати. Дрони наші працюють. Ми з кулемета насипали».
«Влучив з підствольника у кулеметну бійницю»
За словами «Мурчика», він навчився користуватися абсолютно усією зброєю, яка є на позиціях. Це дуже важливо, аби кожен міг виконати будь-яку роль в бою. В підрозділі говорять, що Микола особливо відзначився навичками стрільби з підствольного гранатомета. Він це підтверджує:
«Запам’яталося, як я кулемет прибрав. Вони постійно вели обстріли звідти. Я з підствольника закинув прямо в бійничку. Прямо в ПКМ влучив. Нас потім ще хвилин 40 мінометом крили у відповідь. Образилися, мабуть».
Згодом з підствольника «Мурчик» «розібрав» цілу позицію окупантів:
«Закидав їх кожного дня. Це було робити в кайф. Десь за тиждень я ту позицію розібрав з підствольника. Влучив десь в боєкомплект, і відповідно, позицію їм рознесло. Було красиво. Ще добу там все вибухало».
«Це звук смерті»
Найстрашніше для піхоти зараз — дрони, говорить «Мурчик». FPV, дрони зі «скидами». Їх останнім часом стало дуже багато. І тримати позиції стає все складніше. Особливо після появи дронів на оптоволокні:
«Це звук смерті. Як десь чую, то одразу здригаюся. Десь з січня стало зовсім складно. Оці ж на оптоволокні з’явилися. Їх не задавиш. Прилітають кожні 10 хвилин. Сідають зверху на укриття, аби пробити діру, щоб наступними дронами вже залітати всередину. Якщо нічого не робити, то дуже швидко позицію повністю розберуть. Тому після кожного прильоту потрібно відразу бігти укріплювати позицію. Мішками закривати, або ще чимось. І так до наступного дрона. І так цілий день».
За словами «Мурчика», на позиціях є гладкоствольна зброя. Й періодично вдається збивати дрони. Але цього недостатньо. Потрібні якісь інші рішення.
Наразі Микола перейшов до мотопіхотного батальйону 30 ОМБр. Його призначили головним сержантом роти. Каже, що зараз концентрується на підготовці особового складу. А мріє про закінчення війни, аби можна було частіше бачитися з дружиною та маленькою дитиною, які на нього чекають вдома.
Фото автора та з особистого архіву героя
