Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 20 грудня 2024 року Президент України присвоїв 65 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…
Він мав «бронь» від мобілізації, обробляв гектари землі та працював у «Харківгазі». Але з першим вибухом повномасштабної війни Іван, фермер із села Мурафа на Харківщині, вирішив, що його місце — на фронті, «вчити ворога». Боєць 113 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ з позивним «Потеряшка» пройшов горнило боїв на Донеччині, у Бахмуті та Кліщіївці, пережив надважке поранення, але повернувся у стрій до своїх побратимів.
Історію бійця оприлюднили на сторінці бригади.
До 24 лютого 2022 року Іван жив, як сам каже, «по-справжньому українським життям». Робота, власне фермерське господарство. Міг спокійно залишитись у тилу. Але агресія рф викликала не страх, а злість. «Це ж моя земля, моя родина. Я мав піти та провчити ворога» — пояснює він своє рішення.
Того ж дня він попутками дістався Харкова, але військкомати були зачинені. Не знаючи, куди податися, Іван проявив неабияку винахідливість — написав повідомлення міському голові і незабаром отримав контакти свого майбутнього підрозділу ТрО.
Перші реальні бої на Донеччині стали школою життя. Він згадує, як «зелені» бійці стріляли в усе, що рухається, на відміну від досвідченого взводного, який «любив підпустити ворога ближче». У Бахмуті, де, як не дивно, Івану було «спокійно» через велику кількість укриттів, стався випадок, що назавжди закарбувався в пам’яті та довів: «Мова рятує життя».
Коли його група йшла підвалами багатоповерхівки, розмовляючи переважно російською, і лише один боєць, «Мадьяр», говорив українською, з темряви вийшов морський піхотинець. Він попередив: «Подякуйте тому хлопцеві, що ви досі живі». Саме в Бахмуті Іван і отримав свій позивний. Вийшовши з другом на перекур, вони не помітили, як група пішла далі. Згодом рація ожила криком: «Потеряшка, ти де?». Так і приклеїлося.
Під Кліщіївкою «Потеряшка» потрапив під удар ПТУР. Йшов першим у групі. Ракета розірвалася поруч, вирвавши шматок ноги та пробивши живіт навиліт. Товариші зазнали легких поранень, а Іван, на чистому адреналіні, сам пройшов 1,5 кілометра до точки евакуації.
На стабілізаційному пункті, попри біль, проявив характер з гумором: коли бойовий медик почав різати його нещодавно куплену форму, закричав: «Що ти робиш, я тільки її купив! Я сам зніму!». Ту пошматовану форму він згодом віддав на ремонт і носить досі.
Майже рік пішов на відновлення після важкого поранення. Але Іван повернувся — до свого підрозділу, до своїх хлопців. «Війна для нього — це вже не подія, це частина життя», — йдеться в дописі бригади. За цей час він навіть встиг створити родину, має дитину. Цей досвід — втрат, болю, боротьби, але й продовження життя — сформував його філософію:
«Як би не закінчилась ця війна — ми вже перемогли. Ми зупинили Орду й зберегли Державу!»
Як повідомляла АрміяInform, звуки вибухів замість оплесків, камуфляж замість фрака, а замість концертних залів — бліндажі під Часовим Яром. Киянин Тоні, магістр-музикознавець, композитор та звукорежисер, влітку 2024 року змінив нотний стан на автомат, долучившись до 2 Інтернаціонального легіону оборони України.
